Чи вистачить українським аграріям калійних добрив
Ми вже неодноразово піднімали тему залежності АПК України від імпорту. І що найбільш прикро – страждають ті категорії продукції, які ми цілком могли б самі виробляти. Серед останніх яскравих прикладів – потенційний гострий дефіцит калійних добрив.

Щорічно наші поля потребують внесення до 300 тисяч тонн калійних добрив, і обійтися без них навряд чи вдасться, оскільки калій входить до могутньої трійки основних мікроелементів. Без регулярного внесення таких добрив годі розраховувати на нормальний врожай кукурудзи, соняшнику, картоплі, коротше кажучи, усіх ключових сільгоспкультур.
Довоєнна ситуація із калійними добривами нагадувала аналогічну – із імпортом пального. Якісь впливові дядьки порахували, що їм вигідніше завозити їх із Білорусі, маючи гарантований постійний прибуток.
Про те, що в Україні знаходяться величезні запаси калійних руд і ще не так давно успішно функціонувала інфраструктура із їх видобутку та виробництва, всі ніби знають. От лишень видобувати їх ніхто не поспішав. Адже це не так цікаво, як просто перепродувати білоруські та російські добрива. При тому, що калійні добрива – це супердефіцит у світовому вимірі.
Наразі через відомі причини маємо ситуацію, коли калійні добрива до нас збираються везти аж із Канади. Такі перемовини нині ведуться, причому планується, що транспорт, що привозитиме калійні добрива назад повертатиметься не порожняком, а заповненим українським зерном.
Із огляду на нинішню ситуацію це без перебільшення, чудовий задум. Наші фермери отримають дефіцитні добрива і водночас зможуть трохи розвантажити свої зерносховища та заробити якусь копійчину. І дай Боже, щоб ці наміри реалізувалися якомога швидше.
З іншого боку – скільки ще можна тримати в загоні просто унікальні галузі вітчизняної економіки. Адже калійні руди на заході України, окрім власне калію, містять також магній та сірку, а також низку мікроелементів. Вони буквально «золоті» і за умови відновлення видобутку та налагодження виробництва різних формуляцій, можуть забезпечити не лише українських аграріїв, а й багатьох їхніх колег за кордоном.
Натомість ще років 20 тому цю галузь було відверто занехаяно, включно до створення екологічної катастрофи поблизу Калуша. Питання було заморожено, причому таким чином, що будь-які спроби іноземних інвесторів взятися за цей проект, відразу ж відміталися. Очевидно, що хтось ці родовища беріг для себе, та не зміг скористатися.
Так чи інакше, відродження калійної галузі в Україні сьогодні могло б стати справжнім проривом як для гірничо-видобуваного та аграрного секторів, так і для економіки України загалом. Це мільярди доларів щорічного прибутку, котрі могли поповнювати і держбюджет, і давати поштовх для розвитку бізнесу.
Цілком можливо, що за цей проект могли б спільно взятися представники великих аграрних компаній України. Інвестиції тут вимірюються сотнями мільйонів доларів і, поза сумнівами, їх охоче б надали міжнародні кредитні установи. Бо це – стратегічний ресурс, якого дедалі гостріше бракує у світі.






















