Елеваторний та зерновий ринок. Підсумки 2020 року.

Елеватори будувалися — і цей процес не припинявся, незважаючи на коронокризу. За даними Elevatorist.com за 2020 рік в Україні було збудовано з нуля більше 25 зерносховищ і більше 50 діючих розширили свої потужності.

Лідерами зі збільшення потужностей лінійних елеваторів стала компанія «Епіцентр Агро». У 2020 році компанія збудувала новий елеватор — «Переробник» у Київській області. Загальна місткість зерносховища 105 тисяч тонн.

«Епіцентр Агро» також значно розширив об’єми свого «Вінницького елеватора». До 168 тисяч тонн одночасного зберігання додали 225 тисяч тонн, і відтепер це зерносховище з потужністю 393 тисячі тонн — найбільший зерновий хаб у компанії. Поруч із новими силосами були збудовані додаткові залізничні гілки, наявність яких дозволяє відправляти здвоєні маршрути.

Окрім цього, компанія завершила розбудову «Закупнянського ХПП» на Хмельниччині. Поруч з існуючим елеватором там побудували ще один на 208 тисяч тонн одночасного зберігання разом із додатковими залізничними коліями для відвантаження.

Нові потужності «Епіцентр Агро» — були найбільшими серед лінійних елеваторів, споруджених у 2020 році. Інші компанії будувались менш глобально. Зерносховища на 65 тисяч тонн одночасного зберігання з’явилися в Львівській та Дніпропетровській областях. На Львівщині компанія «Український аграрний холдинг» відкрила «Красненський елеваторний комплекс», а на Дніпропетровщині KADORR AGRO GROUP запустила в роботу «Зерно Агро».

Рубіж у сто тисяч тонн одночасного зберігання пройшли в 2020 році «Лихачовський елеватор» у Харківській області (він розширився до 120 тисяч тонн) та «Срібнянський елеватор» у Чернігівській області (108 тисяч тонн). Інші компанії будували менш епічні об’єми.

Якщо говорити про річкові термінали, тут незмінне лідерство у «НІБУЛОНа». Компанія кожного року будує один — два термінали. 2020-й не став винятком — у червні в роботу запустили «Зеленодольський філіал» у Дніпропетровській області. Він має стандартні для річкових терміналів «НІБУЛОНа» потужності зі зберігання — 76 тисяч тонн. Новозбудована філія стала 10-м об'єктом компанії на каскаді Дніпра й першим у цьому регіоні.

Ще два термінали Вадатурського в 2020 році розширяли потужності. До 98 тисяч тонн одночасного зберігання виросли філії «Вознесенська» на Миколаївщині та «Голопристанська» на Херсонщині.

«Підросли» в об’ємах і морські термінали. У Чорноморську Одеської області запрацював «Трансгрейнтермінал» компанії «Кернел». Його потужності одночасного зберігання складають 230 тисяч тонн.

На 109 тисяч тонн збільшила свої потужності у 2020 році компанія EVT. Термінал, що розташований у Миколаєві, зараз може одночасно зберігати 315 тисяч тонн зерна.

У 2020 році на зерновому ринку стихли кількарічні баталії щодо вагонів-зерновозів, які дуже дошкуляли зерновикам. І причина не в тому, що «Укрзалізниця» чітко налагодила свою роботу в цьому плані — просто ринок поступово наситився приватними вагонами.

На купівлю власних вагонів у 2020 році наважився навіть «НІБУЛОН», який до цього тримався іншої думки щодо доцільності такого кроку. У компанії придбали 108 вагонів-хоперів, локомотив ТГМ 4, а також увели в експлуатацію в Миколаєві пункт технічного обслуговування залізничного транспорту для огляду, ремонту та мийки тепловозів.

Компанія також отримала дозвіл від АТ «Укрзалізниця» на те, щоб тепловоз «НІБУЛОНа» виконував весь комплекс робіт з подачі й забирання вагонів зі станції Миколаїв-Вантажний до перевантажувального терміналу компанії.

Вагони-зерновози купляли не лише великі компанії, а й окремі елеватори. Як приклад, «Лихачовський елеватор» на Харківщині. Власники зерносховища в 2020 році теж придбали 108 зерновозів виробництва «Крюківскього вагоноремонтного заводу» й запевняють, що цей актив дозволяє не лише обслуговувати власний бізнес — але й заробляти додаткові кошти на оренді.

А в «Кернелі», що володіє 3,4 тисячами вагонів (а це 11% від загального українського ринку зерновозів), озвучили цифру заощаджень, які компанія отримала від власного парку. Ця сума складає $25 млн. Отож компанії не шкодують про те, що вклали значні інвестиції у власні зерновози.

На сьогодні приватний парк вагонів-зерновозів складає більше 17 тисяч, а парк «Укрзалізниці» трохи більше 11 тисяч. Тобто, «Укрзалізниця» перестала бути монополістом, вона більше не диктує свої умови. Тож їй не залишилось іншого, як припинити колошматити зерновий ринок і відмінити градацію на малодіяльні та маршрутні станції. Термін «малодіяльні станції» взагалі вивели із ужитку. Як розповідають учасники ринку, тепер елеватори можуть без проблем отримати зерновози в будь якій кількості — не обов’язково 54 вагони.

Ще одним ліберальнім кроком УЗ був допуск приватної тяги для роботи на коліях загального користування. На початку 2020 року запустили пілотний проект, а в грудні вже підписали першу угоду. Зерновий ринок довго лобіював такі зміни і врешті решт добився свого.

Минулий 2020 рік можна назвати найменш передбачуваним у плані зміни цін на зернові та олійні. Наприклад, лише на пшеницю за сезон ціні зросли на 37%. Росли в ціні і кукурудза, і соняшник. Якщо трейдерів зростання цін радувало, то переробників навпаки. Вони просили знизити темпи експорту, зокрема, кукурудзи, тому що боялися залишитися без сировини.

Не солодко було й МЄЗам. Урожаї соняшнику не радували в 2020 році, з’явився дефіцит цієї культури, і переробникам довелося купувати її іноді майже за експортною ціною. Щоправда, потім ціни знизилися.

2020 рік навчив трейдерів та елеватори насторожено ставитися до форвардів. З одного боку, через неврожаї, а з іншого — через небажання продавати продукцію за контрактованими більш низькими цінами, тож аграрії почали відмовлятися від виконання форвардних контрактів.

Швидше за все, цей прецедент вплине на подальше ставлення до форвардів. Трейдери зменшать роботу з довгостроковими контрактами і будуть більше працювати на споті. Обережніше до форвардів будуть ставитись і окремі компанії та зерносховища.

У минулому році серед елеваторів ще більш загострилась конкурентна боротьба за зерно. По-перше, через посуху, яка за всіма прогнозами, не буде зменшуватися й надалі, впали врожаї зернових та олійних. По-друге, кількість елеваторів в Україні вже змушує їх досить серйозно «штовхатися» один з одним майже в усіх регіонах.

Враховуючи ці чинники, елеватори почали включати креативність, як у технічному плані, намагаючись «витягнути» іноді безнадійне по якості зерно, так і в плані умов для своїх клієнтів. З якістю зерна іноді важко щось вдіяти — адже елеватор ніяк не може вплинути на плюсклість соняшнику або зараження сажкою. На жаль, у 2020 році ці проблеми були актуальними. Окрім цього, великою проблемою стали карантинні бур’яни, зокрема, амброзія. Як зазначають елеваторники, з нею потрібно в першу чергу боротися на полях. Відбирати амброзію на сепараторах — досить клопітна справа. На жаль, аграрії перекладають цей клопіт на зерносховища.

А ось щодо умов співпраці з аграріями — тут точиться боротьба можливостей. Зерносховища нагукують до себе виробників продукції гарними цінами при продажі зерна, швидким обслуговуванням, транспортуванням зерна власними авто та вагонами з поля на елеватор і в порти, безкоштовним збереженням зерна та знижками на його доробку, словом, у кожного підприємства свій набор заохочень. У році прийдешньому ця боротьба буде ще цікавішою. Адже елеватори продовжують будувати, а кліматичні умови, на жаль, не покращаться.

Якщо підсумувати сказане й спроектувати події минулого року на рік 2021, стає зрозумілим, що для елеваторної та зернової галузей новий сезон буде нелегким. Виграють ті елеватори, котрі будуть співпрацювати з аграріями задовго до моменту збору врожаю. Навіть якщо елеватор працює з зерном сторонніх поклажодавців, є сенс починати спілкуватися з аграріями на теми хвороб зернових, карантинних бур’янів та інших питань щодо якості продукції ще з весни. Можливо, елеваторам є сенс навіть мати в себе агронома-консультанта, аби він надавав поради фермерським господарствам — тоді ця співпраця буде більш ефективною.

Друга складова успіху зерносховищ — це стратегічне мислення керівників елеваторних компаній. Старі схеми, коли елеваторники сиділи й чекали, що до них привезуть зерно, наразі не працюють. За продукцію доведеться змагатись. Тому працювати муситимуть відразу в усіх напрямках — технічне оснащення, енергоефективність, вдала комунікація з аграріями та розробка ефективних економічних інструментів для ведення торгівлі. Усе в комплексі може дати позитивний результат.

Олена ВЕРЕДА