Із фермерів – у пекарі. Що робити із надлишками зерна на складах.
Попри усі зусилля уряду із налагодження експорту зерна за кордон, реально туди потрапляє його мізерна кількість. Мільйони тонн збіжжя і досі лежить на складах тисяч агрогосподарств, очікуючи на те, що колись буде розблоковано наші морські порти. Однак, якщо бути реалістами, до повноцінного відновлення їх роботи минуть місяці. Це в кращому разі.
На додачу до цього вже за місяця півтора у комори аграріїв полине потік врожаю озимих культур – пшениці, ячменю та ріпаку, а також гороху. Це все потрібно буде доробляти і кудись закладати на зберігання. Про це слід потурбуватися вже зараз, хоча б шляхом використання спеціальних поліетиленових рукавів та інших видів тимчасових сховищ для зерна.
Разом з тим ми бачимо на полицях магазинів дедалі більше імпортних продуктів харчування, на яких навіть не наноситься українське маркування. Це вимушений та загалом правильний крок уряду із метою не допустити дефіциту їжі в Україні. З іншого боку, це означає, що ніша харчових продуктів в Україні істотно розширилася, що надає шанс для вітчизняних виробників.
Технологія виробництва круп, макаронів чи консервованого горошку не є якоюсь особливо складною. За наявності відповідного обладнання та технолога виробництво багатьох категорій продуктів харчування можна налагодити у будь-якому господарстві. Інвестиції у цю справу є відносно помірними, тим більш, що таке обладнання можна придбати і в Україні.
Це дасть змогу використати бодай декілька сотень чи тисяч тонн зерна зі складів фермерського господарства, реалізувати його за вищими цінами та отримати певний прибуток. Поряд з тим створення харчового виробництва у сільському населеному пункті дасть змогу створити додаткові робочі місця, як для місцевих мешканців, так і вимушених переселенців.
Такий підхід може стати набагато більш конструктивним та вигідним, аніж очікування того, що колись відкриються морські порти і можна буде завезти зерно на експорт. Вони обов’язково відкриються, але коли саме – ми того поки що не знаємо.
Натомість ті ж таки крупи і макарони вітчизняного виробництва можна реалізовувати навіть на місцевих ринках – люди охоче братимуть таку продукцію за адекватною ціною.
До того ж, враховуючи загрозу світового голоду, не виключено, що будуть зняті усі перепони на експорт із України саме харчових продуктів, а не сировини для їх виготовлення. Тобто, цілком ймовірно, що виготовлені у селі під Збаражем чи Бершаддю макарони чи намелена та розфасована крупа, розмітатимуть десь у Єгипті чи в Йорданії. І є сенс розглянути цей напрямок вже зараз.
