Пшениця не повинна згоріти!

Це не може не тішити, надто ж якщо вести мову про таку стратегічну продовольчу культуру як пшениця. Від врожайності озимої пшениці та від спроможності її вчасно зібрати і вивезти з поля цьогоріч залежатиме надзвичайно багато.

Поряд з тим ми маємо пам’ятати, що ворог нікуди не подівся. Дуже б хотілося бути оптимістами, але війна може тривати і в липні, і в серпні. І навіть ті господарства, що не перебувають в зоні активних бойових дій цілковито не захищені від ворожих дій.

Усі ми бачимо, як рашисти активно сприяють виникненню нового Голодомору, вже світового масштабу. Вирощене в Україні зерно вивозиться із зерносховищ, кораблів, чи навіть просто навмисне псується, знищується сільгосптехніка і блокуються порти. Ворог прагне знищити нас в тому числі економічно, підриваючи ключові галузі економіки України.

Гадаємо, що якщо у ворожих навідників вистачає совісті корегувати прильоти ракет по мирним містам за 300 гривень винагороди, то поле стиглої пшениці для них запалити взагалі не буде проблемою. Сотні замаскованих рашистських посіпак по всій Україні можуть взятися за цю диявольську справу, тим більш, що вона не потребує особливих ресурсів. Достатньо несильного вітру та коробки сірників…

Тому вже зараз усім агровиробникам варто скоординувати свої зусилля із правоохоронцями, теробороною та небайдужими мешканцями громад. По мірі дозрівання ранніх зернових та ріпаку по периметру полів повинен бути налагоджений цілодобовий контроль із невеликими інтервалами поміж спостерігачами. Неважливо – чужа чи своя людина – ніхто не повинен підходити до стиглих хлібів без відповідної перевірки. Адже ціна помилки – це сотні і тисячі тонн хліба.

Аналогічний контроль вже зараз слід посилити на паливних базах агрокомпаній та побіля зерносховищ.

Зазначимо також, що у деяких господарствах ще до війни були створені досить ефективні власні пожежні команди. Цей досвід варто взяти на озброєння, використавши бодай звичайні цистерни.