Сьогодення і майбутнє елеваторної галузі: які тренди виділили на Форумі «Елеватор 2020»

Думки експертів стосовно того, вистачає сьогодні елеваторних потужностей чи ні, розійшлися. Одні говорили про дефіцит, інші, навпаки, про надмірну кількість елеваторів в окремих регіонах.

Серед тих, хто вважає, що лінійних елеваторів в Україні недостатньо, почесний президент «Української Аграрної Конфедерації» Леонід Козаченко:

– «Сьогодні українські елеватори мають загальний об’єм одночасного зберігання трохи більше 50 млн т. Але українські аграрії постійно збільшують виробництво зерна. Через рік-два ця цифра сягне 100 млн т, а взагалі наш потенціал — 130-140 млн тонн. Тому в найближчі 10-15 років нам потрібно буде добудувати елеваторів на 30 млн тонн одночасного зберігання. Щодо портових терміналів, то тут доведеться додати близько 5 млн тонн одночасного зберігання. Попереду багато справ», – наголосив Леонід Козаченко.

З цим згоден і президент «Української зернової асоціації» Микола Горбачов. За його словами, збільшення виробництва зерна й надалі стимулюватиме аграріїв будувати нові більш ефективні елеватори. Зараз в країні працює ще багато елеваторів радянського зразка, які просто не зможуть впоратися зі зростаючими врожаями зернових і олійних культур.

У той же час інший спікер – комерційний директор GRAIN ALLIANCE Таїр Мусаєв – дотримується протилежної думки.

– «Ми говоримо, що не вистачає 30-40 млн тонн елеваторних потужностей. Їх буде не вистачати через 5 років. Вважаю, що сьогодні, навпаки існує профіцит елеваторних потужностей. Щоправда, можливо, наявне нерівномірне розподілення потужностей. Так, у Полтавській, Чернігівській та Київській областях, де присутні елеватори GRAIN ALLIANCE, профіцит потужностей відчувається. Тому між зерносховищами вже почалася така ж конкуренція, як і з вагонами на залізниці», – говорить Таїр Мусаєв.

Щоправда, незважаючи на високу щільність елеваторів у названих регіонах, компанія планує в цьому році наростити потужності зі зберігання «Ніжинського елеватора». Об’єми комплексу збільшаться ще на 24 тисячі тонн одночасного зберігання. Окрім цього, на елеваторі встановлять твердопаливний теплогенератор на 12 мВт та сушарку потужністю 1600 тонн на добу при знятті 10% вологи.

Про наміри розширятись говорили також інші спікери форуму. Зокрема, виконавчий директор «Астарта-Київ» Валерій Соколенко розповів, що в 2019 році потужності зберігання компанії досягли 550 тисяч тонн зерна. Але в планах «Астарта-Київ» розширювати потужності в Чернігівській і Полтавській областях.

«Примирив» дві протилежні думки про дефіцит і профіцит елеваторних потужностей генеральний директор «Інтерпроект GmbH» Іван Кунь. Аналізуючи сказане на Форумі на власній сторінці у Facеbook, він зазначив, що як одна, так і інша теза правильні. У короткостроковій перспективі елеваторів «вистачає», а в довгостроковій – ні.

За його словами, багато агропідприємств так чи інакше вже вирішили для себе питання щодо зберіганням зернових: модернізували старі або побудували нові елеватори. Але сучасний елеватор — це не лише силос для надійного збереження зернових, це насамперед наявність інфраструктури, що дозволяє зібрати потрібну партію зерна й швидко відвантажити її в порт. Проте, швидко зробити це виходить не в усіх, бо є маршрутні станції і не маршрутні – а це різні конкурентні можливості.

– «Якщо при будівництві елеватора розраховувати не тільки його окупність, а й розуміти, що елеватор — це частина логістичного хабу й відразу комунікувати з «Укрзалізницею», вибудовувати логістику, тоді елеватор стає потужним елементом інфраструктури та розвитку регіону. Думаю, що багатьом агрокомпаніям потрібні сучасні елеватори як частина логістичної інфраструктури. Тому й бачимо дві позиції – «елеватори є» – але в перспективі наявних потужностей недостатньо», – так окреслив ситуацію Іван Кунь.

Сучасні елеватори повинні бути «монстрами», тобто дуже технологічними й швидкісними. Таку думку висловив на Форумі технічний директор «Білозаводського елеватора» Сергій Щербань.

Що таке «елеватор-монстр», він пояснив на прикладі власного підприємства. Одному фермерові у вихідні потрібно було терміново вивезти зі свого господарства зерно на елеватор, бо сунула негода, а відтак бездоріжжя. Аграрій звернувся на кілька зерносховищ, але вони відмовили, зіславшись на неробочий час та інші «поважні» причини.

– «Прийняти зерно зміг лише наш елеватор, бо в нас немає поняття «неробочого» часу, коли є бажаючі завезти до нас зерно. Ми збираємо людей і мобілізуємося за кілька годин, навіть, у вихідні», – говорить Сергій Щербань.

За його словами, критерії елеватора-монстра – це здатність швидко увійти в робочий режим, швидко прийняти й відвантажити зерно, а також виконати всі вимоги найвибагливішого клієнта по доведенню зерна до потрібних показників якості. Саме тому компанія планує встановити на своєму підприємстві в новому сезоні фотосепаратор. Це необхідно, зокрема, й для того, щоб відібрати пророщену пшеницю. Зараз на лінійних елеваторах зробити це неможливо.

«Одних стандартних аналізів на вологість та сміттєві домішки вже недостатньо. Сьогодні до роботи з зерном клієнта потрібно підходити дуже тонко — щось від чогось відокремити, щось змішати. Тобто аграрію вже потрібно запропонувати продукт, який він зможе продати за більшою ціною. Якщо років із п’ять тому комерційний елеватор категорично відмовлявся від зерна зі «складною якістю», то сьогодні він бореться за кожну машину. І це не заради об’єму в одну-дві машини, а передусім заради того, щоб зберегти лояльність клієнта в цілому», – говорить експерт.

За поклажодавців борються навіть ті зерносховища, які раніше приймали виключно зерно власних компаній.

– «Елеваторам, що працюють із зерном власних компаній, сьогодні потрібно залучати 30-40% стороннього обсягу зерна, для того, щоб покрити витрати на обробку власного продукту. 30-40% — це мінімум, який дозволяє вийти в нуль», – зазначив Сергій Щербань.

Щоб стати «монстрами», елеваторам потрібно модернізуватися. Причому підсилювати свої потужності доводиться навіть сучасним зерносховищам, що були побудовані 10-15 років тому. Про радянські підприємства з підлоговими та СОГ-овими силосами немає навіть мови. Вони потребують переоснащення в першу чергу.

Як зазначали експерти, елеватори спонукають до модернізації як зовнішні, так і внутрішні чинники. Потужним зовнішнім «мотиватором» для зерносховищ стала «Укрзалізниця». Своїми маршрутами вона змусила елеваторників пришвидшувати всі технологічні процеси й удосконалювати вузли відвантаження на залізницю.

Ще одна причина для модернізації — це зростаючі вимоги до якості зерна з боку імпортерів. Як зазначив технічний директор «Білозаводського елеватора» Сергій Щербань, якщо раніше показники якості на елеваторах встановлювали по принципу «куди шапку закинув», то сьогодні доводиться прискіпливо ставитись навіть до цифр, «які йдуть після коми».

– «Саме тому на своєму елеваторі ми плануємо встановити в цьому сезоні фотосепаратор», – поділився керівник.Підштовхує до глибокої модернізації також конкуренція. Щоб її вигравати, потрібно бути енергоефективним, зокрема, скоротити витрати електроенергії. Не завадить також за допомоги автоматизації зменшити кількість працюючих на підприємстві людей – це зменшить витрати на заробітну плату і покращить ефективність роботи підприємства.

Конкуренція та необхідність зменшити собівартість сушки зерна змушує окремі елеватори переводити зерносушарки на альтернативні види палива. Про досвід експлуатації твердопаливних котлів на двох елеваторах компанії GRAIN ALLIANCE розповів Таїр Мусаєв. Компанія встановила перший твердопаливний котел на своєму «Яготинському елеваторі» 7 років тому. Щоправда, сушарка, на яку встановили цей котел, паралельно могла працювати й на газу. Газові пальники з неї не зняли. Установка котла окупилася за 2 роки. Після цього такі котли почали встановлювати на всіх елеваторах компанії. Зокрема, на «Пирятинському» та «Ніжинському».

На «Пирятинському елеваторі» у 2017 році почала працювати сушарка Bonfanti з тепловим генератором на альтернативному паливі на 6 МВт. Потужність сушарки 1 тис. т зерна на добу.

На кінець листопада 2019 року з використанням альтернативного палива там просушили 25 тис. т кукурудзи і 13 тис. т соняшнику. У якості палива використовували відходи обробки зерна.

А ось на «Ніжинському елеваторі» взагалі не підводили природний газ. Елеватор забезпечили теплогенератором потужністю 6 MВт. Для його роботи використовують пелети із соняшникової лузги, пелети з деревини та відходи зерновиробництва. У сезоні 2019 року там просушили 50 тисяч тонн кукурудзи і 10 тисяч тонн пшениці. У 2020 році на елеваторі планують встановити додатковий теплогенератор на 12 МВт і сушку на 1600 т/добу (24-14%, + 1⁰С).

Таїр Мусаєв навів економіку використання альтернативного палива. Він підрахував собівартість просушування 60 тисяч тонн зерна (при знятті 10% вологи) на різному паливі.

На дров’яній пелеті це коштувало 3 млн. 600 тис. грн. На соняшниковій пелеті — 2 млн. 550 грн., майже стільки ж на зерновідходах. А ось природній газ для такого ж об’єму зерна затягнув на 4 млн. 818 тис. грн.

Тож з дров’яними пелетами, порівняно з природнім газом, економія виходить від 24%. Якщо використовувати лузгу соняшника або зерновідходи — вартість сушки зменшується майже на 50%.

– «Мушу сказати, що наші інновації, зокрема, на «Ніжинському елеваторі» – це не тільки прагнення до економічності та екологічності, а й об’єктивна необхідність. Коли ми будували елеватор, запитали, скільки буде коштувати підведення газу. Коли почули цифру, вирішили, що будемо сушити виключно на альтернативі. Тому дякуємо за те, що посприяли такому нашому кроку», – посміхається Таїр Мусаєв.

Активне будівництво елеваторів змінює свою географію. Таку тенденцію відмітив Олександр Лавренчук, голова правління «Асоціації елеваторів України». За його словами, у Південних областях розвиток елеваторного бізнесу (окрім портових елеваторів) буде менш інтенсивним, аніж на Півночі. Хоча раніше було навпаки.

– «Раніше 9 областей України вважались «привізними». Тобто, вони не забезпечували себе зерновими, займалися тваринництвом і вирощували інші культури. На сьогодні ці регіони – північне Полісся, північна частина України і Західні області — стають лідерами з виробництва зернових, бо це зони з достатнім зволоженням. Йдеться про Чернігівську, Сумську, Житомирську, Рівненську та Львівську області. Тому в плані будівництва елеваторів ми бачимо ці регіони найбільш перспективними», – зазначив Олександр Лавренчук.

Експерт підкреслив ще один кліматичний чинник, який може вплинути на розвиток елеваторної галузі – у зв’язку з теплими зимами не замерзає річка Дніпро. Якщо раніше навігацію припиняли з жовтня по квітень, то зараз Дніпро у ці місяці залишається судноплавним.

– «Я думаю, Дніпро будуть експлуатувати цілий рік. Тому прогнозую бурхливий розвиток судноплавства. Хоча є й стримуючі моменти. Рівень води в Дніпрі падає. Кажуть, що кожна тонна кукурудзи – це 400 тонн води, тому у головної водної артерії України є межа, і на це слід звернути увагу», – сказав голова правління «Асоціації елеваторів України».

Розвиток судноплавства без сезонних обмежень може спричинити більш активне будівництво річкових терміналів. Наприклад, компанія Ristone Holdings нещодавно заявила, що розглядає інвестування в річковий елеватор на Дніпрі.

Автоматизація елеваторів – тренд не новий, але зараз він переходить на більш високий рівень. Сьогодні вже стає звичною практика, коли власники елеваторів спостерігають за роботою своїх підприємств он-лайн з будь-якої точки світу.

Якщо раніше на більшості зерносховищ були автоматизовані лише сушарки, то зараз автоматизуються буквально всі процеси. Про автоматизацію найбільшого лінійного елеватора в Європі – «Агротерміналу Констракшин» компанії Ukrlandfarming розповіла його директор Оксана Васильченко.

Вона зазначила, що автоматизація на елеваторі починається з приймання зерна. Автоматизовано також управління конвеєрами, засувками, транспортерами. На підприємстві працює система автоматичного зважування зерна. Це зважування без вагаря. Основна база зважування – штрихкодування.

– «В штрих-коді закодована інформація про власника зерна, номер поля, з якого надходить продукція, найменування цієї продукції. Таким чином наш замовник може дізнатися, скільки з кожного поля заїхало якої культури. Наступний етап – ідентифікація транспортного засобу, що заїжджає на підприємство. Це відбувається за допомогою RFID-карти. Протягом доби на підприємство заїжджає більше 350 машин. Для кожного транспортного засобу прописана RFID-карта, яка містить інформацію про водія, номер машини і свідоцтво про реєстрацію», – розповіла Оксана Васильченко.

У компанії також розроблена система «свій-чужий». Вона прописана для підприємств холдингу. Коли машина приїжджає на вагову, то є інформація не тільки про автомобіль, але й про те, скільки було в нього завантажено бункерів з комбайна, і з якого саме. Тобто це контроль доставки зерна з поля до елеватора. Транспортні потоки на елеваторі регулюються світлофорами. Це все також управляється автоматично.

На такому ж високому рівні автоматизація елеваторів компанії «Кернел» та інших флагманів елеваторної галузі.

– «Думаю, на наступні 5 років у промисловості, так само як на споживчому ринку, будуть вигравати не ті виробники, які виготовлять силос на півтони легше, або важче, не ті, що продаватимуть найкраще залізо, а ті, хто зуміє ув’язати все це правильною програмою. Програма повинна бути зручною в користуванні й мати дружній інтерфейс», – висловив свою думку заступник генерального директора з розвитку KMZ Industries Борис Рибачук.

Високий рівень автоматизації обладнання і проблеми з кадрами підштовхують ринок до того, щоб віддавати не операційні процеси на елеваторі на аутсорсинг. Цю тенденцію теж відмітив Борис Рибачук.

– «Передача планового, позапланового обслуговування обладнання профільними спеціалістам – це те, що буде must-have на елеваторах протягом наступних 5 років, – сказав генеральний директор з розвитку KMZ Industries. — Ми бачимо по наших клієнтах, що ринок дозрів до такої форми співпраці. Елеватори таким чином можуть тримати менше персоналу, а всю високоточну роботу виконають фахівці. Це також знімає певні ризики, бо обладнання стає все більш складним».

На Форумі було піднято актуальну для елеваторної галузі тему зернової логістики. Заступник міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України Тарас Висоцький зазначив що учасники зернового ринку повинні перейти до середньострокового планування експорту зерна протягом року, щоб перевезення зерна залізницею були рівномірні.

– «У структурі та логістиці поставок зерна постійно відчувається історично сформований перекіс. Зараз ми знову маємо таку ситуацію. У 2019/2020 МР на експорт очікується 53-55 млн. т зерна, а за перші півроку вже експортовано 35 млн. т. Тобто велике навантаження в перевезеннях припадає на перше півріччя», – звернув увагу Тарас Висоцький.

Заступник міністра вважає, що потрібно вводити рівномірне планування перевезення зернових протягом маркетингового року. Це економічно виправдано для аграріїв, елеваторів і для всієї транспортної інфраструктури.

Говорячи про логістику, звичайно, торкнулися теми «Укрзалізниці». Президент УЗА Микола Горбачьов зазначив, що 70% зерна, що транспортується в порт, йде саме через залізницю, тому на неї досить велике навантаження. І воно з кожним роком збільшується.

– «В 2018-2019 роках маємо + 18% перевезень, + 26% на експорт. Це говорить про те, що спільними зусиллями (УЗ і інших учасників ринку) вдалося знайти ключ до продуктивного нарощування обсягів перевезень. У минулому році ми з вами отримали рекордний показник перевезень – майже 41 млн. тонн зерна, і щомісячні перевезення (з часів незалежності України) – до 4 млн на місяць. І це не межа», – таку статистику навів директор з розвитку бізнесу «Укрзалізниці» Андрій Рязанцев.

За його словами, збільшення вантажоперевезень стало можливим завдяки дерегуляції вагонної складової і маршрутизації. Також він відмітив позитивний вплив відправок за графіком.

– «Маршрутні відправки стали ключем для зростання майже на 20% загального обсягу перевезень. Майже 36% зерна перевозиться маршрутами. На кінець 2019 року 192 станції одержали статус маршрутних. Саме вони забезпечують більшість обсягів навантаження і перевезень зернової продукції», – підкреслив Андрій Рязанцев.

Але не «Укрзалізницею» єдиною потрібно перевозити зернові в порти. Щоб зняти частково навантаження з «Укрзалізниці», потрібно інвестувати в річкові перевезення. Про це говорив заступник генерального директора з логістики ТОВ СП «НІБУЛОН» Сергій Калкутін.

– «Ресурс Дніпра в масштабах країни – унікальний. Було б нерозумно його не використовувати. Інвестиції, спрямовані на розвиток річкових перевезень, дуже важливі. Вони дозволять аграріям не відчувати в майбутньому проблем, що пов'язані з логістикою», – зазначив Сергій Калкутін.

Це перший такий конкурс в Україні. «Рейтенгувалися» українські елеватори за показниками щодо ефективності, перевалки та впровадженню інноваційних рішень. Разом із тим у рейтинг були включені компанії, що забезпечують ринок елеваторним обладнанням, та кращі керівники елеваторів. Переможці «Елеватор року 2019» визначалися на основі оцінок експертної ради та за допомогою он-лайн голосування на сайті AgroPortal.ua.

• У номінації «Елеваторне обладнання 2019» переміг «Завод елеваторного обладнання», що входить до ГК «Зернова столиця».
• «Ефективним елеватором 2019» став «Жашківський елеватор», ГК «Суффле Агро Україна», що розташований у Черкаській області й має потужність зберігання 100 тис. т.
• У номінації «Інноваційний елеватор 2019» переміг елеватор Вапнярка Групи компаній «Епіцентр К». Директор зерносховища Сергій Нижник підкреслив, що елеватор дуже енергоефективний. При сушінні кукурудзи витрата природного газу на 1 тонно-відсоток становить менше 1,1 м³, витрата електроенергії на сушку кукурудзи – 0,6 кВт/тонно-відсоток.
• Перше місце у номінації «Керівник елеватора 2019» здобув Роман Андрейків, ТОВ «Агродар-Бар». Він відзначив, що його перемога – це успіх усієї команди елеватора, а це 58 працівників. Маючи обсяг одночасного зберігання 50 тисяч тонн, елеватор у найближчий час закриває сьомий оберт і йде на восьмий.
• «Елеватором 2019» став «Білопільський елеватор», АФ «Вікторія» LNZ Group. Елеватор порівняно «молодий». Першу чергу здали в 2018 році, другу в 2019 році. Він має потужність з одночасного зберігання – 77 тис т.

Олена Вереда