Цукрові буряки отримують друге життя
Ще у 90-х роках минулого століття, цукрова галузь України відчула перший подих глобалізації. Якщо мовити спрощено, то вона була оголошена нерентабельною та неперспективною. Відповідно із фактичних двох сотень цукрових заводів по всій країні сьогодні добре, якщо лишилося 40. І то частина їх працювала у нестабільному режимі: сьогодні є робота, завтра – немає.
Допоміг дещо покращити ситуацію, як це не дивно, коронавірус. У розпал світової пандемії та карантинних обмежень, стало зрозуміло, що не все до нас можна вчасно привезти та імпортувати. І дедалі більші потужних аграрних гравців на ринку почало звертати увагу як на цукрові буряки, так і на недорізані на метал підприємства із їх переробки.
Втім, сама культура досі перебувала у статусі «короля без королівства», хоча у шкільних підручниках Україну продовжують ностальгійно називати провідною бурякосіючою країною. Однак якщо фермери і сіяли цукрові буряки, то суто символічно, передусім через відсутність поблизу цукрових заводів чи бодай бурякоприймальних пунктів.
Таке враження, що справа нині зрушила із місця. Адже цукор – це такий продукт, котрий споживається переважно всередині країни. Це продукт, котрий може зберігатися роками без втрати своїх споживчих якостей і зрештою – це тверда валюта, в тому числі на міжнародному ринку. В цьому плані достатньо помилуватися баталіями за цукор, які влаштовують рашисти у магазинах, у перервах між закликами до знищення українців.
Тому не може не тішити пожвавлення вітчизняних агровиробників в плані розширення площ під цукровими буряками та започаткування несподіваних спеціалізованих програм. Очевидно, що в умовах війни ця культура повертає свою колишню популярність.
Детальніше про це читайте в наступному номері журналу «Агробізнес України».
