Підстелити соломки: самостійне обслуговування техніки в господарствах
Років 10 тому мій кум робив ремонт у своєму новенькому котеджі, неподалік Києва. Гроші у нього тоді водилися добрі, і наскільки я пригадую у внутрішнє облаштування коробки та в подвір’я було вкладено до 100 тисяч доларів. Вийшла просто «цукерочка» і сподіваюся, що вона і досі стоїть і слугує надійним житлом для своїх мешканців.
Та справа не в тому. Попри усі ці величезні капіталовкладення, у будинку було передбачено винятково газове опалення суперсучасним котлом, та ще й системою із закритим контуром та електронасосом. На моє запитання, чому ж ти не зробиш хоча б каміна на дровах, або ж простішу систему опалення, щоб не залежати від електрики, кум лише сьорбнув пива та розсміявся. «Село» ти, мовляв, відстале: які дрова, які печі, яка відкрита система опалювання? Все тут працює як годинник, а якщо щось не так, то приїдуть спеціалісти із Києва і за гроші поремонтують усе, що потрібно.
Як воно сталося далі і що відбувається із інфраструктурою поблизу Києва не мені вам розповідати…
Нині у схоже становище втрапила певна частина вітчизняних агровиробників у всьому тому, що стосується технічного забезпечення роботи. Адже як воно було впродовж останніх років 10-12: ви у нас купуєте трактора, комбайн чи зерносушарку, і голови далі собі не морочите! Ми все відстежимо у онлайн-режимі, приїдемо, спеціальними ключами розкриємо капота і замінимо запчастину, яку привеземо з-за океану. А ви собі оріть землю, сійте насіння та збирайте врожай. Так працюють усі фермери в Північній Америці та Євросоюзі, то навіщо вашим працівникам стирчати цілу зиму в ангарі та рихтувати техніку до сезону?
До 24 лютого 2022 року ця схема працювала майже безвідмовно. Аграрії періодично нарікали на якісь огріхи в роботі дилерів, затримку із запчастинами чи сервісним обслуговуванням. Однак це було дійсно зручно, оскільки не потрібно було шукати як і кому підготувати чи підремонтувати трактори та інші сільгоспмашини.
Зараз же вдарив грім, і так чи інакше доводиться «хреститися». І не лише хреститися, а діяти: шукати, де є запчастини, якось їх привозити, знаходити людей, які зможуть їх встановити на новісінький суперсучасний трактор. Добре, якщо у господарстві збереглися працівники із навичками механіків та слюсарів, є якась база, станки, щось можна підточити чи підігнати. Натомість, якщо це господарство нового типу, у якому є лише контора і майданчик для сільгосптехніки, то нормальних варіантів бракує. Хоч бери та вмовляй працівників автомобільного СТО…
Про що це свідчить? Перш за все про те, що в жодному разі не можна відмовлятися від невід’ємної риси українського селянина, котра рятувала його впродовж століть – передбачливості. Незалежно від того, мир у нас чи війна, «соломка» має бути підстелена, скрізь, де лише можна. Тим більш, якщо ми маємо такого «доброго» рашистського сусіда. Тому усі технічні та логістичні потужності у господарстві, площею понад 1000 га, повинні дублювати можливості дилера. Є у нас хороший дилер – чудово, будемо працювати із ним. Щось трапилося – розкриваємо наші станки, дістаємо запаси, витягуємо інструменти і самостійно вирішуємо проблеми.
І таких передбачливих господарів у нас, дякувати Богу, дуже багато. Мені доводилося бачити цілі цехи у середніх господарствах, у яких і за мирних часів кипіла робота. Нині ж вони не лише забезпечують ремонти та обслуговування сільгосптехніки, але й виробляють амуніцію для фронту. Дехто виготовляє навіть… пластини для бронежилетів. Справжня Робінзонада та й годі, тому кожен агровиробник повинен мати на увазі, що колись доведеться побути отаким от Робінзоном не лише для того, щоб вижити, але й допомогти.
Анатолій БАГАЧУК
