Раціональна волога

Штучне зрошення посівів сільгоспкультур сьогодні є вкрай болючою темою. Після того як рашисти підірвали дамбу на Каховській ГЕС, величезні обшири родючих земель на півдні України приречені перетворитися на пустелю. Без додаткового поливу там можна буде вирощувати дуже обмежений перелік культур, але і це не факт.

Адже Каховське водосховище відіграло стабілізаційну роль у екосистемі Півдня. Що буде далі – поки невідомо, але зрозуміло, що навколишні аграрні регіони очікують серйозні зміни.

Якщо розглядати зрошення у всеукраїнському вимірі, то маємо констатувати, що попри війну та фінансові негаразди чимало вітчизняних агрокомпаній або реалізують, або збираються реалізувати більш чи менш масштабні проекти. Причому мова йде якраз не про південь, а про такі регіони як Полтавщина, Вінниччина чи Кропивниччина. Гадаємо, що якщо ця тенденція розвиватиметься і надалі, то дощувальні установки стануть звичним елементом ландшафту навіть на Київщині чи Тернопільщині.

Звісна річ, власники новеньких дощувальних установок вельми втішені такими інвестиціями. Адже декілька разів поливши цукрові буряки, кукурудзу чи сою, ми отримуємо гарантований приріст врожайності, а в окремих випадках – буквально рятуємо економіку господарства. Якщо грамотно працювати із цим обладнанням, то можна буквально подвоїти врожай.

Також штучне зволоження полів дає змогу додатково підживлювати посіви сільгоспкультур шляхом розчинення міндобрив у поливній воді, в тому числі шляхом інтеграції ємностей із рідкими добривами із дощувальними установками. Тобто, кожну одиницю діючої речовини можна подати для рослин значно ефективніше як в агрономічному, так і фінансовому вимірі.

Відповідно, наявність системи зрошення у господарстві майже гарантує позитивний економічний результат наприкінці сезону. Тому таких господарств стає дедалі більше, попри те, що це обладнання коштує доволі дорого, навіть вітчизняного виробництва.

Коротше кажучи, зрошення – це дуже добре. Але тут є низка нюансів, на яких варто зупинитися детальніше.

Декілька років тому автор поспілкувався із фермером, який працює на Черкащині. Окрім традиційних польових культур, людина вирощує різноманітні овочі та баштанні культури. Знаю його як заможного і впливового аграрія, тому відверто запитав: а чому б вам не встановити пару дощувальних машин, аби покращити вирощування помідорів, іншої городини, а також польових культур на великих площах?

-У нас у половині району вже немає в криницях води. Якщо я та кілька моїх сусідів почнуть поливати поля, то будемо воду возити із Антарктиди. І я не жартую. Цей момент завжди треба враховувати і не намагатися обдурити природу, бо вона за це відплатить, - відверто відповів мій співрозмовник.

Тобто, людина, яка працює у доволі посушливому регіоні (мова саме про його поля), свідомо відмовляється від додаткового прибутку, аби не подати приклад для повсюдного висмоктування води з і без того змілілих річок і ставків, а також підземних вод. Мовляв, хай краще буде так як є, аби не було гірше.

Гаразд, але кліматичні умови в Україні нібито змінюються, причому дуже стрімко і вкрай непередбачувано. Дійсно, складається враження, що без зрошення нікуди.

-Ми вже звикли розглядати нашу землю як якийсь завод. Придбали станки, найняли працівників, підключилися до комунікацій – і вперед. Змінилися плани – зупинили завод, оновили його чи перенесли на нове місце – залізо все витримає. Але із ґрунтами та навколишньою екосистемою це все так не працює! Ми робимо аналізи ґрунтів, кладемо елементи живлення в складі міндобрив, здійснюємо обробіток, обприскуємо ЗЗР, використовуємо сучасну техніку – і думаємо, що ми можемо зробити все, що завгодно. Мовляв, поклали по декілька центнерів «хімії» на гектар – і у рослин є ніби повноцінне живлення. Те, що ґрунт має бути живим і в ньому повинна розвиватися біота, ми фактично ігноруємо. Як ігноруємо внесення органічних добрив, ігноруємо сівозміну і прагнемо компенсувати все за рахунок «хімії», - деталізував наш співрозмовник.

Відповідно, майже мертвий із біологічної точки зору ґрунт містить купу недоступних для кореневої системи рослин сполук елементів живлення. При цьому цей ґрунт перенасичений різноманітними патогенами та іншими негативними чинниками через те, що на ньому вирощується в кращому разі почергово чотири культури, а іноді взагалі дві чи одна.

Як почувається рослина у такому «індустріалізованому» середовищі? Ну, якщо є волога і погодні умови не виходять за сезонні межі, то дуже навіть непогано. Застосувавши інтенсивну технологію можна виростити свої 10-12 т/га кукурудзи, 7-8 т/га пшениці, за 4 тонни соняшнику і так далі. Це якщо є волога, а фермер робить усі технологічні операції вчасно, вносить достатню норму міндобрив, ЗЗР тощо.

Але приходить новий сезон і у ньому, як цьогоріч, можуть цілий квітень заливати дощі, а за травень та червень – взагалі нічого. Як почуваються рослини на вихолощених індустріалізованих ґрунтах? Звісно, їм дуже погано, бо квітнева волога вже давно випарувалася, а у ґрунті майже немає доступних органічних речовин для того, щоб терміново посилити свою стійкість до посухи. Все, що залишається агрономові – молитися на дощ та обприскувати листочки якимись стимуляторами. Може допоможе трохи а може й ні.

Що робити, аби не допустити повторення та посилення таких негативних явищ? Звісно ж, зрошувати посіви. Багато тут навіть не потрібно – двічі полий кукурудзу та соняшник хоча б по 150-200 кубів на гектар у травні-червні і це вже витягне увесь вегетаційний сезон. Однак в зрошення не для того вкладають гроші, щоб просто підстрахуватися, тому на обрані культури (кукурудза, соняшник, цукрові буряки, соя, насіннєві посіви) застосовуються багаторазові поливи в серйозних обсягах – 2-3 тисячі кубометрів на гектар. Ну, щоб сої було не 2 т/га, а як мінімум всі 4.

Все ніби правильно, але страшно навіть уявити собі, якщо така рятівна технологія запрацює бодай на 20% оброблюваних земель в Україні. Тоді відразу можна буде замовляти кригу із Антарктиди. Рятувати доведеться усіх, бо не витримають наші кволі поверхневі водні ресурси такого навантаження.

Чи можна запропонувати якусь раціональну альтернативу, яка влаштувала б усіх?

Так, можна. І передусім необхідне повернення до нормального догляду за ґрунтами, яке передбачає регулярне внесення органічних добрив тваринницького походження. Людство досі не вигадало нічого кращого і це очевидний факт. Скільки б ми не кидали у ґрунт мінеральних добрив, їх внесення буде неповноцінних без органіки. Тому у цьому аспекті відродження тваринництва буквально у кожному господарстві є гострою необхідністю. Чи принаймні як варіант використання інших видів органічних добрив, скажімо, тих таки компостів. Відповідні технології давно вже напрацьовані і успішно використовуються в Україні.

Сюди ж додамо правильну роботу із пожнивними рештками та по-справжньому ґрунт технології обробітку ґрунту. Адже якщо розглянути середньорічні норми випадання опадів, то у більшості регіонів України ці показники є досить стерпними і цілком достатніми для того, щоб виростити достойний врожай. Необхідно зуміти акумулювати цю вологу у ґрунті і сьогодні це першочергове завдання агронома.

Здоровий ґрунт, грамотна сівозміна, органічні добрива – це все у комплексі означатиме посилену природню стійкість рослин до негативних чинників, і передусім до тривалої посухи. Якщо все добре буде у ґрунті, то і листові обробки будуть ефективніші. Це факт. Ну, а посіви зможуть більш-менш нормально дотягнути до дощу.

Однак це далебі не означає, що зрошення зовсім неприпустиме у лісостеповій зоні України, на півночі чи на заході. Адже штучного зволоження потребують насіннєві посіви, овочі, ягідники, зрештою, його дійсно доцільно застосовувати на високих агрофонах, де посіяні гібриди із високим потенціалом врожайності. Ті самі цукрові буряки можуть дати усі 100 тонн із гектара, якщо їх грамотно вирощувати зі зрошенням.

Але зрошення буває різним і дощування якраз найменш ефективний його різновид, зокрема, в плані витрати води. На те ж таки крапельне зрошення води потрібно в рази менше, а ще є вкрай економне підземне зрошення. Цілком доречно було б пропагувати саме ці види поливу посівів, бажано із економічними «пряниками» із боку держави. Так, це набагато марудніше у порівнянні із дощуванням. Адже одна дощувальна установка спроможна поливати відразу декілька десятків чи навіть сотень гектарів. Із краплею доведеться незрівнянно більше поморочитися та вкластися. Тут необхідні додаткові стимули для фермерів.

Існують і деякі інші цікаві рішення, котрі поки що не застосовуються в Україні. Скажімо, в Ізраїлі придумали розкидати на полях певний субстрат, який акумулює в собі вологу тоді, коли вона є. Ці «кульки» тримають її в собі, поступово віддаючи її в ґрунт. Такий собі органічний акумулятор. Чудова ідея, яку варто було б спробувати і в нас.

Одне наразі є очевидним – не можна вирішити одну проблему шляхом створення іншої. На жаль, і з водою в Україні справа виглядає не дуже добре, тому кожна причетна до сільського господарства людина має думати не лише про поточний врожай, але й про наступні. І без раціонального використання вологи діла не буде.

Іван ДЕМЧЕНКО