Підводні камені ягідного бізнесу. Що потрібно врахувати перед тим як інвестувати в ягідну плантацію?

Фермери не впевнені, що із запровадженням ринку землі їх земельний банк лишиться тим же. Натомість успішне вирощування ягід дає змогу обраховувати прибуток з гектара не сотнями, а тисячами доларів, компенсувавши ймовірні втрати.

Проте ягідництво – зовсім не простий бізнес, тут багато підводних каменів. Про це й поговоримо, вказавши на ті проблеми, з якими доводиться зіштовхуватися ягідникам-початківцям.

Ягідник чи сад слід закладати на тій ділянці землі, що безпосередньо належить фермерові. У крайньому разі – на тих паях, що віддані в оренду на строк понад 20 років. Утім, навіть у такому разі краще не ризикувати й придбати цю землю. Якими б хорошими не були у вас стосунки з пайовиками, однак настрій у людини часто змінюється. По закінченню, скажімо, 5-річного терміну оренди, побачивши пишні насадження лохини або смородини, власник паю чи його спадкоємець може зажадати повернути йому землю, у яку ви вклали купу грошей… Звісно, нікому не хочеться втрапити в таку халепу, а тому ягідник краще закладати на власній землі. Якщо це 2 гектари, то хай буде 2 гектари, якщо 20 га – то 20.

Ягідництво без зрошення, тим паче, якщо мова йде, наприклад, про лохину, у принципі недоцільне без штучного зрошення, причому не способом дощування, а краплинного або й підземного. Поруч повинне бути гарантовано доступне джерело води й змонтований увесь необхідний комплекс для регулярного поливання кущів. До того ж, потрібно взяти до уваги, що значним чином ефективність технології при вирощуванні ягід залежить від тих добрив, які подаються в розчиненому вигляді, разом із поливною водою. Ігнорувати цей момент не можна.

Один із найбільш складних та дражливих моментів. Майте на увазі, для того щоб вчасно збирати врожай на 1 гектарі малини, необхідно залучати в середньому 10 добросовісних збирачів. Якщо таких гектарів 10, то 100 чоловік, 20 га – 200 чоловік і так далі. Для сучасного українського села чи містечка, половина мешканців якого працює на заробітках у Польщі-Чехії, а інші не бажають братися й за холодну воду, воліючи плакатися та нарікати на життя, це просто неймовірні цифри. За кожен кілограм зібраної малини вам доведеться платити збирачеві від 12 до 18 гривень, у середньому 14-15 грн. І хоча це дає змогу людині заробити за 6-7 годин 600-700, а то й до 1000 гривень, бажаючих попрацювати буде небагато. Навпаки, вас ще й облають безсовісним експлуататором. Потенційний працівник краще поїде до Польщі, де збиратиме ягоди за схожими розцінками, витрачаючись при цьому на проїзд та проживання, і працюючи «зрання – до смеркання». Пояснити більшості з потенційних робітників переваги збирання ягід у рідному селі буде складно. Цей парадокс потрібно враховувати. Тому не варто братися за ягідництво, якщо ви не матимете певності щодо наявності достатньої кількості збирачів врожаю. Найкращий спосіб подолати цю проблему – розширити географію потенційних працівників шляхом реклами та привезення їх із інших сіл та містечок. У крайньому разі – привезення злагоджених бригад із інших куточків України. Доводилося бачити, що одне з ягідних господарств на Чернігівщині взагалі привозить збирачів із західної України та… Румунії. Місцеві не хочуть розуміти, що в них є нагода заробити по 20-25 тисяч гривень упродовж трьох місяців вдома за не дуже й складну роботу.

Також сьогодні на ринку можна придбати механічне рішення для збирання окремих ягідних культур – комбайн. З одного боку, це дасть змогу вирішити питання без залучення великої кількості збирачів, а з іншого – вимагатиме значних коштів. До того ж, ягоди – це така делікатна річ, для якої механізоване збирання не завжди підходить.

Якщо мова йде про тонни ягід, то, звісна річ, їх у кошик не складеш й на базар не понесеш. Найпростіший варіант – шокова заморозка та швидка доставка замовнику. Однак найбільш перспективний варіант – побудова спеціального сховища, у якому заморожений урожай лежатиме стільки, скільки потрібно. Такий проєкт потребує чималих інвестицій, що додатково підтверджує думку, що ягідництво – це не просто експеримент і не забавка для фермера, а серйозний бізнес. Необхідно придбати найкраще обладнання та збудувати сховище з запасом, враховуючи заплановане розширення плантації. При цьому слід взяти до уваги, що в Україні теоретично можна розраховувати на державну компенсацію частини витрачених коштів на сховище. Із цього, ймовірно, і слід розпочинати.

Ось ще одне хибне твердження: якщо я вирощу добрий товар, то торгові мережі відірвуть у мене ягоди з руками. На жаль, не відірвуть, бо конкуренція на цьому ринку зростає з кожним роком. Вітчизняні торгові мережі потребують надійного товару з гарантованою якістю. Щоб була торгова марка, упаковка, певна реклама, а це також певні витрати. Потрібно розуміти, що хід думки пересічного власника торгової мережі орієнтується не на чиюсь високу якість запропонованого до продажу товару чи нижчу закупівельну ціну, а на простий критерій: цифру прибутковості із кожного квадратного метра полиці на місяць. Тобто, якщо поруч стоятиме посередній, але розкручений товар та суперкласний і трішки дорожчий, то перший може приносити супермаркету помітно вищий прибуток. На це й зважають, і саме тому виробники харчових новинок на ринку змушені вкладати мільйони в розкрутку свого товару. Вашим ягодам, на жаль, там може просто не знайтися місця…

Натомість пробитися зі своїм врожаєм на закордонний ринок можна хіба що з органічною ягодою, що має відповідні сертифікати. Ягоди, що вирощені традиційним способом із хімікатами там нікому не потрібні. Хіба що вдасться «впасти на хвіст» якомусь експортеру, що постачає сировину для виробництва соків і концентратів, але про високу прибутковість у такому разі не може бути й мови.

Доводилося чути про непогані результати співпраці з базарними посередниками, які везуть придбану у фермерів ягоду, наприклад, лохину, в сезон до південних курортів, реалізуючи її там значно дорожче. Із такими мережами працюють деякі ягідні господарства, про які ми знаємо, і почувають себе непогано. Але слід взяти до уваги, що таким чином можна продавати лише ту ягоду, що дозріває в літній період. Із початком осені приморські курорти порожніють.

Тому, знову ж таки, починати ягідний бізнес потрібно з чіткої відповіді для питання: кому й куди будемо продавати вирощений урожай?

Органічне ягідництво – вельми спокуслива, проте досить непевна річ. Виростити кондиційну ягоду без досвіду органічної технології дуже непросто, як і захистити належним чином посіви та отримати хорошу врожайність. Потрібна готова технологія вирощування, причому краще адаптована на українському ґрунті, а не грубо скопійована з Євросоюзу чи США. Необхідний гарантовано якісний садивний матеріал, котрий коштує досить дорого, ну і по-справжньому ефективні препарати та добрива. Це ціла наука, до якої краще братися з хорошим досвідченим консультантом. Так, і закладка ягідника повинна здійснюватися на підготовленому здоровому ґрунті, і відпрацьовані механічні технології боротьби з бур’янами, і способи підживлення та багато чого іншого.

Необхідно мати парк власних рефрижераторів для перевезення готової упакованої продукції до замовника чи посередника. Це, знову ж таки, мають бути надійні машини з якісним холодильним обладнанням. Жодні поломки та затримки в транспортуванні такого делікатного товару неприпустимі.

Дуже непроста тема. По-перше, більшість ягідних культур не даватимуть достатнього обсягу врожаю впродовж принаймні перших двох-трьох років. Тобто, вклавши гроші в ягідну плантацію, доведеться чекати, поки рослини виростуть і почнуть нормально плодоносити. По-друге, заробіток фермера-ягідника в цій справі багато в чому залежить від кон’юнктури на міжнародних ринках, так як це відбувається, наприклад, на ринку зерна. Із тією різницею, що без вашої лохини чи смородини ніхто від голоду не вмре, а притримати її довгий час не вдасться – це не зерно. Може трапитися й так, що рік-два плантація працюватиме в мінус. Тим не менше ягідник закладається не на рік, і не на два, а на всі 20-30 років, тому рано чи пізно видасться удалий сезон, який дасть змогу покрити втрати в несприятливі роки. Утім, ліпше не покладатися тільки на це й передбачити якісь запасні варіанти.

Хоча навіть побіжне ознайомлення з наведеними вище (а це далеко не всі!) підводними каменями не повинно лякати ягідника-початківця. Бо не все так погано. Можна називати десятки господарств, у тому числі класичних рослинницьких, які не пошкодували, що вклали гроші в ягідний бізнес. Перш за все, це підприємці, котрі не економили на початкових інвестиціях і зробили все за технологією, а також потурбувалися про гарантований збут чи то в межах України, чи на зовнішніх ринках. Як свідчить їхній досвід, усе буде добре в тому разі, якщо підійти до справи енергійно та розважливо.

Сергій ДАЦКІВ