Чай, заварений на мільйонах. Або про те, як можна заробляти на … бур’янах.

І це не просто маркетинговий хід, справді кліматичні умови тут такі, що дають можливість рослинам наповнитись ефірними маслами, а відтак вони набувають особливого аромату і цілющої сили.

Підмічено це було давно. Не випадково багато десятиліть поспіль на тамтешніх землях існував радгосп лікарських рослин, де на сотнях гектарів вирощували ромашку, нагідки, м’яту, мелісу…

З часом господарство занепало. Але селяни цієї справи не покинули – щовесни на своїх городах поряд з картоплею та буряками і досі сіють лікарські трави.

Дати однозначну відповідь, наскільки вигідний бізнес, що грунтується на вирощуванні лікарських та ефіроолійних культур, непросто. З одного боку, є ті, хто десятиліттями займається цією справою і не тільки не збирається від неї відмовлятись, а й шукає можливості збільшення площ посіву цих нішових культур. Мова йде насамперед про невеликі фермерські та сімейні господарства. До цього їх спонукає попит на споживчому ринку, адже запит на лікарські засоби природного походження завжди залишається високим. Причому споживати таку продукцію готові не тільки українські покупці – фармація багатьох країн нарощує обсяги випуску саме таких ліків.

Та з іншого боку, вітчизняна переробна та фармакологічна промислова не готова до масштабного збільшення обсягів виробництва. В результаті фермери опиняються перед одвічною проблемою: куди збувати вирощене. А головне – за якою ціною продавати.

Статистика яскраво ілюструє всі ці тенденції. У відкритих джерелах можна знайти дані про те, що ще у 2016 році під лікарськими культурами в країні було зайнято понад шістдесят тисяч гектарів, ще більше 24 тисяч гектарів було засіяно ефіроолійними рослинами. Але вже наступного року загальна площа склала близько тридцяти тисяч гектарів. Торік падіння виробництва стало ще помітнішим. Під згадані культури було відведено близько восьми тисяч гектарів.

Причини таких стрибків модна пояснити різними факторами. Як кон’юнктурою на ринку, так і територіальними проблемами країни, коли була втрачена можливість вирощувати лікарські рослини на традиційних південних територіях. Та попри всі складнощі говорити про занепад цієї галузі в аграрній сфері не варто. Адже досі залишаються компанії і господарства, котрі системно займаються цим виробництвом.

Хто знає, чи займалися б цим так наполегливо у Кам’янець – Подільському районі, зокрема і у Старій Ушиці, якби не родина Прудивусів, котра вирішила зробити вирощування лікарських рослин та виробництво чаю родиною справою і поставити її на бізнесову основу. Ідея прийшла до голови родини Миколи Петровича не випадково. Адже до того майже чверть століття пропрацював у радгоспі, де пройшов службовими сходинками від найнижчої посади до керівника підприємства. Тож вивчив специфіку «трав’яного» бізнесу до найменших дрібниць. А ще добре запам’ятав слова свого батька, котрий навчав: «Пам’ятайте, діти, ходите по грошах».

І справді, чому було не скористатись досвідом і тим, що подарувала природа? До того ж батьківську ідею підтримали двоє синів і вся родина. Так двадцять років тому і народилась сімейна справа.

За цей час родинному бізнесу довелось переживати і злети, і падіння. І все ж справа ця ніколи не була збитковою. А кліматичні зміни останніх років ще раз переконали Прудивусів, що вони зробили правильний вибір. Посушлива весна, спекотні літо і осінь, значне зменшення кількості опадів, котрі раніше були характерні для південних та східних регіонів, поступово перетворюються на правило для Поділля і не тільки. Якщо для цілого ряду традиційних культур, що тут вирощувались, такі умові стають проблематичними, і досягати максимальних врожаїв непросто, то для лікарських рослин це справжній час розквіту в прямому і переносному значенні. Погодні умови, які перетворюються для значної кількості рослин на стресові, лікарським травам допомагають набути найкращих якісних характеристик. Тож цим і користуються місцеві фермери.

В родині Прудивусів до бажання займатись звичною справою додались ще й близько тридцяти гектарів землі та трохи техніки. Хоча покладатись в основному доводиться на ручну працю. Адже тільки здається, що вирощування більшості лікарських трав – не такий вже трудозатратний процес. Справді, під час вегетаційного періоду культурам не потрібен надто пильний догляд. Та й на добривах, гербіцидах та інсектицидах здебільшого вдається зекономити. Адже від природи саме в ці рослини закладена така міцна генетика, що дозволяє травам виживати і активно рости навіть у найскладніших умовах.

Хоча і забувати про шкідників та бур’яни неможна. Адже є такі, що не просто можуть зменшити врожайність лікарських трав, але звести всю працю нанівець. Ромашкове поле, по якому розсипані червоні маки – чудова картина. Але тільки на художньому полотні. Коли ж таке трапиться на полі, де вирощується лікарська ромашка – проблем не уникнути. Щонайменше - лікарська сировина буде засмічена бур’яном. А копнути глибше – алкалоїди, що виділяє мак, в ромашковому чаї зовсім не потрібні.

З огляду на всі ці тонкощі і секрети, вирощування і збирання «врожаю» залишається справою клопіткою. Принаймні для вітчизняних фермерів, котрі здебільшого не мають у своєму розпорядженні відповідної збиральної техніки. Як правило, квіти з лікарських трав потрібно вчасно і бережно зібрати, а потім висушити зі знанням справи. Тільки тоді заготовлену сировину можна продати фармакологічним підприємствам. Чи використати для власного виробництва чаїв, як це роблять Прудивуси.

Адже до не тільки з боку споживачів зросли вимоги до цього продукту, але й переробники постійно підвищують стандарти якості на нього. І та сировина, що могла згодитись виробничникам ще кільки років тому, тепер має відповідати новим осучасненим параметрам.

Прудивуси навчились поєднувати сучасні вимоги до стандартів з давніми секретами травників, якими ті користувались віками. Приміром, важливо знати строки збору врожаю. Мова йде не тільки про дні, а навіть про години протягом доби, коли найкраще зривати квітку чи листок тієї чи іншої рослинки. Адже від цього залежатиме те, скільки і яких ефірних олій та лікарських речовини залишиться в зібраних травах. Як твердять фахівці, якщо помилитись хоча б на кілька годин зі збиранням, ці показники можуть змінюватись майже в два рази. А це вже позначиться не просто на смакових якостях чаїв, але й на лікувальних властивостях виготовлених з такої сировини препаратів.

Так, у родині фермерів добре знають, якщо вони збирають трави для фіто-чаїв, то бажано робити це на початку цвітіння. А от якщо із зібраної сировини треба отримати ефірну олію, то до «жнив» можна приступати на початку плодоношення трав. Асортимент культур у нас чималий, – розповів Микола Петрович. - На оброблених полях добре ростуть фенхель і шавлія, розторопша і валеріана, меліса та ехінацея, нагідки та кріп....

До того ж родина заготовляє ще й такі дикоростучі лікарські рослини як деревій, підбіл, звіробій, пижмо тощо.Для того, щоб зрозуміти масштаби цього виробництва, треба хоча б раз побувати в ангарі, де висушується і запаковується вся ця сировина. Щороку сімейне господарство вирощує до двадцяти тонн лікарських рослин. А загалом переробляє разів у десять більше. Це завдяки тому, що активно співпрацюють з місцевим населенням.

В окрузі до десятка сіл знайомі із вирощуванням лікарських трав. Люди сіють, вирощують та збирають їх на своїх ділянках, а потім Прудивуси купують у них сировину для переробки. На цьому співробітництво не закінчується. Часто підприємці забезпечують селян насінням, допомагають з обробкою землі – словом, підтримують довготривалі партнерські відносини.

Та не всі доглядають за своїми аптечними ділянками. Багато хто збирає дикоростучі трави – їх у цих місцях вдосталь. Комусь вдається заготовити по кілька сотень кілограм, хтось обмежується й десятком. Потім так само здають на переробку Прудивусам. І такою співпрацею задоволені всі. Бо люди мають можливість заробити. А одній родині Прудивусів із зростаючими обсягами виробництва не справитись.

Микола Прудивус як фахівець із багаторічним досвідом стверджує: вітчизняний ринок забезпечений власними лікарськими травами менше як на половину. А от решту, виявляється, фармакологічні та торгові компанії купують за кордоном. Це можна було б зрозуміти, якби мова йшла про рослини, котрі на українських чорноземах не ростуть. Але ж ні, Микола Петрович розповідає, що подорожник завозять аж з Аргентини, а з Єгипту поставляють ромашку та нагідки. Та й кропив’яний чай з Європи вже мало кого здивує.

Традиційно на українському ринку вирощування лікарських культурдесятиліттями панують череда, шавлія, розторопша, ехінацея, м’ята та лаванда. Ці рослини неважко знайти і у дикій природі. Але промислово вирощуються, як правило, культури, що вирощені із спеціально вирощеного насіння. Та далеко не всім рослинам так пощастило, що ними займаються селекціонери.

- Уявіть, в наш час глуха кропива на ринку лікарської сировини стала дефіцитом, - поділився спостереженнями Микола Прудивус. –Кліматичні зміни, велика розораність земель призвели до того, що в дикій природі цієї рослини стає все менше і менше. Але якщо її не можна зібрати в лісах і на полях, чому ж не вирощувати в культурі? Причому мати з цього непоганий заробіток. Українські трави з легкістю можуть позмагатись із своїми закордонними родичами щодо своїх лікувальних властивостей. Тож не бачу жодної необхідності везти добре відомі нам трави з-за кордону. Було б куди краще знайти охочих займатись ними тут, у себе вдома.

Прудивуси не приховують: тільки на чаях за сезон можна заробити кілька сотень тисяч гривень. Якщо ще продавати лікарські трави як сировину для фармакологічної чи косметичної промисловості, то сума подвоїться, а то й потроїться.

Але легким цей бізнес не назвеш: з весни до осені знайдеться робота в полі. А зима – це справжня пора чаїв. От тільки комусь їх пити, а комусь – створювати.

Ідея створювати свої фірмові чаї так само народилась у сімейному колі. Пригадали бабусині рецепти, вивчили спеціальну літературу, котра зберіглась ще з часів радгоспу, самі поекспериментували в себе на кухні, і от вам результат – цілі лінійки натуральних природних чаїв. Прудивуси не використовують хитрі маркетингові ходи і не називають їх ані лікувальними, ані біологічноактивними харчовими добавками. Але й не применшують їх цілющих властивостей. Насамперед тих, що ними наділила природа. А ще не забувають додати, що всі трави вирощені без добрив і будь-яких хімікатів. В них – тільки енергія сонця, землі і води. І нею бакотські чаї заряджають людей.

Не те що вирощують, а й висушують зібрані трави екологічно чистими методами. Котли в сушарках працюють на дровах. А в літню спеку навчились використовувати ще й гаряче повітря – його насосом подають з-під даху, а то й просто з вулиці. До такої технології теж додумались самі, і тепер нею дуже задоволені. З одного боку, економія на енергоносіях, з іншого - повна екологічна безпечність. Такий продукт у наш час справді дорогого вартує.

Але вітчизняному виробнику кожного разу потрібно завойовувати свого споживача. Бо хоча імпортні настоянки, сиропи, краплі, фіточаїхоч і коштують інколи на порядок дорожче, ніж точно така ж вітчизняна продукція, проте в аптеках розходяться значно швидше. Чому? Думається, спрацьовує тут відповідна реклама. А ще – наше невміння чи й небажання цінувати своє, українське, котре нічим не гірше від привізного, імпортного. А подекуди – ще й краще.

Саме в цьому хочуть переконати Прудивуси вітчизняного покупця, розробляючи і пропагуючи авторські чаї. Перший чай, який «зібрали» з трав Прудивуси, став «Перлини Бакоти». Він і досі займає чільне місце в їх колекції чаїв. От тільки розрослась вона вже більше як до трьох десятків. Родинний бізнес пропонує напої на всі смаки – кому заспокійливий, а кому той, що бадьорить. Можуть запропонувати ароматний, вітамінний, на сніданок чи на вечерю, для оздоровлення і щоб набратись сили… А ще - просто смачний.

Мало хто із туристів, що приїздять до Бакоти, їдуть звідти без сувеніру – чаю від Прудивусів.

Але на цьому підприємці не зупиняються, розуміють, що кожна рослина – це таке багатство, що не скористатись ним просто гріх. Тож хочуть доповнити свій асортимент наливками. Уже виробляють косметичну лавандову воду, і ця лінійка продукції розширятиметься. В найближчих планах – зайнятись виробництвом кулінарних спецій із фенхелю, кропу чебрецю, м’яти, меліси. Тож вже тепер чаклують над своїми неповторними букетами ароматів.

Переконані, поля, на яких вирощуватимуться спеції, можуть стати справді золотою жилою. Адже історія знає чимало прикладів, коли саме ароматні трави, які використовувались для приготування їжі, визначали долю цілих країн і народів.

Тепер вже ніхто не міряє чимало з них на вагу золота, як це було кілька століть тому. Без приправ практично не обходиться жодна господиня. Та мало хто задумується над тим, що більшість із них – привізні. А чому б і цю нішу якщо не зайняти, то хоча б суттєво доповнити саме українськими приправами?

Ця ідея поступово набирає популярності в аграріїв. Скажімо торік, прянощами було засіяно 1,8 тисячі гектарів. На загальному фоні посівних площ це зовсім мало. Та все ж за рік ці площі зросли на 0,2 відсотка. Тож позитивні тенденції вселяють надію на те, що цей бізнес зможе стати прибутковим для вітчизняних фермерів. З-поміж інших спробувати свою удачу на кількох десятках гектарів спробують і Прудивуси.

Про потенціал лікарських трав в цій родині знають багато. Приміром, ще один цікави напрямок – це отримання ефірних олій. Розпочати хоча б із тих, що можуть дати м’ята та шавлія, адже це звичні культури. Щоправда для налагодження виробничого процесу знадобиться відповідне обладнання. Та було б бажання, можливо, з часом вдасться налагодити своє виробництво олій.

Цілющі рослини – справжнє диво природи, бо кожна їх частина покликана служити людині. Про квіти, листя, стебла вже сказано. За олії не забули. Але ж залишається ще й … коріння. Кореневища валеріани, ехінацеї, солодки, цикорію – це та сировина, котра є основою ще для цілого напряму переробки і виробництва.

В травах, котрі для декого можуть видатись непотрібними бур’янами, Прудивуси вже зуміли відшукати ідеї для родинного бізнесу. Та на цьому не збираються зупинятись. Залюблена у свою малу батьківщину, родина хоче показати її красу й іншим. Тож створення екопарку лікарських рослин – це вже не просто мрія, це бізнесові плани. Прудивуси вірять, що до їхнього парку з часом з’їжджатимуться туристи з усієї України. Та й не тільки. Бо є, що показати, чим подивувати, а при цьому ще й додати кожному, хто тут побуває, трохи здоров’я.

Свого часу родина, розпочинаючи свою справу, навіть не сподівалась, що вона розростеться до таких масштабів. Тепер вони дають роботу кільком десяткам людей. Сплачують чималі податки до місцевого бюджету. Стали гарними меценатами для своєї громади. І все впевненіше просуваються на ринку. Причому не тільки українському. Лікарські трави із Бакоти постачають і до Білорусі.

Як тут не згадати древню мудрість про те, що в кожній рослині заховані ліки і секрети людського здоров’я. Прудивуси далекі від того, що розгадали їх всі. Але навіть доторкнувшись до найменших секретів, зрозуміли, що з кожної стеблини і справді можна здобути і здоров’я, і успіх, і достаток.

Ірина КОЗАК