Чи зможе гарбуз протистояти соняшнику?

Чому так змінились пріоритети? Агрономи пояснюють це насамперед змінами клімату. Тепле, а почасти і спекотне літо та осінь, розширюють ареали посівів рослини, яка завжди вважалась господинею південних регіонів.

Але причина не тільки в цьому. Соняшник став стратегічною культурою для потужних агрохолдингів. Він є одним із небагатьох культур, котрі не тільки вирощуються на українських чорноземах, але й переробляються на вітчизняних підприємствах, котрі, як правило, входять до складу холдингів. В результати експортується не сировина, а вже готовий продукт. Вигоди такого бізнесу очевидні. Тож не дивно, що площі посівів зростають з року в рік.

Приміром, у 1992 році під нього було відведено в країні трохи більше 1,6 мільйона гектарів. А тепер вони коливаються в межах шести мільйонів.

Не відстає у цих темпах і Хмельниччина. За цей же період посівні площі сонячної квітки зросли із кількох тисяч гектарів до майже 157 тисяч, на яких збирали урожай торік. Нинішнього року площі дещо зменшили, та все ж вони залишаються доволі великими - посівна розгорнулась на 135 тисячах гектарів.

Для порівняння варто зауважити, що всі ранні зернові і зернобобові та традиційний для краю цукровий буряк зайняли разом практично стільки ж. Єдині, хто наразі можуть конкурувати з соняшником за площами – це озима пшениця і кукурудза. Та, якщо останні традиційно вирощувались на подільських чорноземах, не викликаючи ні у кого нарікань, то щодо соняшника у власників земельних паїв виникає чимало запитань. Адже вони побоюються, чи не виснажить соняшник землю так, що на ній за кілька років вже нічого не родитиме?

Леонтій Гасюк

Втім, це тема окремої розмови. Ми ж повернемось до того, заради чого вирощується ця культура. Звичайно – це олія. І саме в цьому контексті спробуймо пошукати культуру – конкурента.

На думку одразу спадає ріпак. Попри те, що і він та продукти переробки доволі високо цінуються на ринку, у цієї культури серед власників землі так само залишається чимало противників. І все з тієї ж причини – ріпак так само виснажує ґрунти.

А от про що цього не скажеш – то це про гарбузи.

У селі важко знайти город, на якому не виріс би бодай один. А от щодо масового вирощування цього овоча, то з цим складніше. Принаймні на Хмельниччині до недавнього часу цим не тещо великі компанії, а й невеличкі приватні господарства практично не займались. Здебільшого гарбузи використовуються як кормова культура для домашньої худоби. Про переробку та ще й у великих промислових масштабах, практично ніколи не йшлось.

Зламати аграрні стереотипи вирішив Леонтій Гасюк (на знімку) із Кам’янець-Подільського району. Причому взявся не тільки за вирощування, а ще й за переробку, бо кінцевий продукт коштує куди дорожче.

Із Леонтієм Семеновичем ми познайомились на одній із виставок, де свої здобутки представляли аграрії краю. Він стояв за прилавком і пропонував охочим гарбузову олію. Сказати правду, черги біля прилавку не було: кого трохи відлякувала ціна, хто не розумів, для чого йому невелика пляшечка саме такої олії, коли в магазинах є тонни соняшникової. Але той, хто вже був знайомий із цим продуктом, не вагався – брав для себе та ще й для знайомих.

Цікава розмова зав’язалась з одним із покупців. Жінка аж у долоні сплеснула, коли дізналась про вартість:
- Вперше таку купила для себе у Єгипті. Там цей продукт цінять дуже дорого за його цілющі властивості. Використовують не так для їжі, як своєрідну біодобавку, що добре впливає на організм. Так от за пів літра віддала сорок доларів. А тут стільки ж – близько десяти коштує.

Піднімати ціну на вітчизняному ринку до тієї ж єгипетської Гасюк ніколи не наважиться – і так доволі дорого виходить для нашого не надто заможного споживача. А от якби налагодити експорт… Бо для нас продукт із такого звичного гарбуза все ще залишається дивовижею.

У своєму невеликому господарстві, яке займає близько півтори сотні гектарів, Леонтій Семенович і директор, і головний робітник, і економіст, і менеджер з продажу… Його права рука у всіх починаннях – дружина Наталія. А ще в сезон бере на роботу двох механізаторів і бухгалтера. От і весь виробничий колектив, що дбає і про стратегію, і про тактику хазяйства.

Коли років п’ять тому задумався над вирощуванням гарбузів, щоб не прогоріти, аналізував насамперед перспективи та можливі ринки збуту. І в теорії все виходило, начебто, непогано. Але життя, як завжди, вносить свої корективи. То два роки поспіль посуха – урожай замалий. А то вродило – немає збуту…

І це стосується не тільки гарбузів. Загалом вітчизняний ринок сільгосппродукції настільки нестабільний, що мало хто відважується на монокультуру. Більшості невеликих господарств доводиться жити за принципом: якщо цього року пощастить. Тому сіють всього і потроху, щоб на чомусь та й отримати хороший прибуток.

На початках Гасюк навіть дерева «сіяв». Справа в тім, що за освітою він – лісівник. Тож і приватну справу розпочав із приватного розсадника дерев. Вже потім перейшов на різні сільськогосподарські культури. Тепер у його сівозміні пшениця, ячмінь, соя, ріпак – все, що добре продається. До всього додались ще й гарбузи.

Під них відводить близько трьох гектарів. Добре, що при вирощуванні це не трудомістка культура, багато робочих рук не потребує. Але без механізації все одно не обійтись, якщо хочеш займатись справою всерйоз. Тож в господарстві є свій гарбузовий комбайн, сушарка для насіння і навіть невелика олійня. Якби справа пішла добре, можна і про фасувальну лінію з часом подумати.

У тих країнах, де вирощують і переробляють гарбузи, це справа дуже вигідна. Та й у нас вона мала би приносити добру копійку. Але, приміром, минулий рік був для «гарбузоводів» з точки заробітків не надто вдалим. І все через те, що ті зародили дуже рясно. В результаті ціна на помаранчевий овоч на ринку різко знизилась. З-поміж усіх своїх польових родичів він був чи не найдешевшим, бо коштував чотири-п’ять гривень за кілограм. Навіть картопля була дорожчою.

Але у Леонтія Семеновича зовсім інший підхід і арифметика. Свої гарбузи він навіть не забирав з поля – їх використовує замість добрива.

Якби про таке почули десь у Європі, за голову взялися б. Бо це ж і сік, і пюре, і усякі джеми-варення, котрі придатні для дитячого та дієтичного харчування, а відтак і коштують відповідно дорого. У нас все по-іншому: що маємо – не цінуємо.

Займатись такою переробкою маленькому приватному господарству не під силу. Для цього потрібен переробний цех, котрий відповідав би стандартам харчового виробництва. А господарство, котре саме себе фінансує, такі інвестиційні проекти поки не під силу.

А якщо робити все ручним дідівським методом, то відразу виникнуть проблеми з реалізацією – де такий товар продавати? От і виходить, що його вигідніше згноїти, ніж переробити і реалізувати.

А от із зернятами інша ситуація.- Зі своїх трьох гектарів отримую насіння, з якого віджимаємо до чотирьохсот літрів олії, розповів Гасюк. – Навіть при ціні у шістсот гривень за літр можна отримати 240 тисяч гривень. Для порівняння: пшениця дає до 35 тисяч гривень з гектара. Тож на тій же площі матиму вдвічі менший заробіток.

Здавалося б, вигода очевидна. Але найбільша проблема – зі збутом. От і стає виробник за прилавок на різних ярмарках, виставках і форумах, щоб пропагувати свій товар.

Щодо рентабельності, то спробуймо порахувати, яка олія вигідніше: соняшникова чи гарбузова.

Приміром, торік урожайність соняшника на Хмельниччині сягнула близько 30 центнерів з гектара.

Для виробництва одного літра олії потрібно від шести до восьми кілограмів соняшника – все залежить від сорту та його маслянистості. Сучасні потужні виробництва можуть витиснути той же літр і з п’яти кілограмів. Тож неважко підрахувати, що з кожного гектара можна отримати до півтонни готового продукту. Ціна за літр складає близько 50-60 гривень. Тож виходить, що кожен засіяний гектар принесе не менше 25 тисяч гривень.

А тепер повернімось до розрахунків Леонтія Гасюка. Його гарбузовий гектар приносить до 80 тисяч гривень. Розуміючи всю умовність цих підрахунків, все ж можемо зробити певні висновки: гарбуз не тільки не поступається соняшникові у рентабельності, а й перемагає його.

Та навіть попри це у «битві» за вал програє і навіть не у сотні, а у тисячі разів. І останню крапку у цьому змаганні все-таки ставить споживач. Наразі він надає перевагу дешевшому, а не якіснішому товару.

Попри всі труднощі свого бізнесу Гасюк закидати олійну справу не збирається. У найближчих планах – продавати ще й лляну олію. Щоправда за вирощування цієї культури не береться – ґрунти не підходящі, тож високих врожаїв на них не буде. А от переробляти закуплений льон можливо. І все це для того, щоб розширити асортимент, зацікавити покупця, а там, дивись, і на закордонні ринки вдасться вийти.

Наскільки реальні ці плани, покаже час. Бо ж наразі знайти постачальників льону не так вже й просто. Навіть в традиційних регіонах його вирощування сіють все менше і менше. Натомість так само роблять ставку на пшеницю та такі популярні нині культури як соняшник, соя, кукурудза та ріпак.

Різноманіття культур, яке було притаманне вітчизняним полям, бідніє. Та попри це земля не дозволяє сидіти склавши руки в очікування підходящого моменту. Тож на гарбузовому полі, як і на соняшниковому та решті інших, – посівна, потім догляд, потім збір врожаю. І господар сподівається не тільки на добрий врожай, а й на те, що його сімейний бізнес розвиватиметься. А заробляти на гарбузах, котрі на базарі коштують в буквальному розумінні слова копійки, мільйони – це не такі вже захмарні фантазії. Особливо при збалансованому і впорядкованому споживчому ринку.

Ірина КОЗАК, фото автора