Чи зможемо протистояти ще й гречаній атаці?

Утім, останнім часом ситуація навколо гречки дещо стабілізувалась: продукту вистачає, та й ціна, хоч і зависока, але не надто. Проте затишшя тривало не довго.

На Хмельниччині повернутись до гречаної теми змусили депутати Сергій Іващук та Олександр Співак, що представляють аграрний сектор в обласній раді. А їх підштовхнуло звернення представників обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів і повідомлення від Міжнародної асоціація гречки. Останні вкрай стурбовані ситуацією, що складається на ринку гречки та інших круп’яних культур. І от чому.

Зайве говорити про користь цього продукту. Тож, як порахували у ДП «Науково­дослідний центр з проблем харчування», річна норма споживання для кожного має складати 6,8 кілограма. Фахівці також стверджують, що загалом гречку споживає близько 30 мільйонів українців. Тож виходить, що на рік нам потрібно не менше 204 тисячі тонн гречаної крупи. А для цього треба б перемолотити близько 300 тисяч тонн зерна.

Можна хіба додати, що для відновлення експортного потенціалу країни знадобилося б ще більше 200 тисяч тонн. Тому в загальному підсумку треба було б збирати щороку до півмільйона тонн. А насправді збираємо приблизно вчетверо менше.

Ще трохи арифметики. Для одержання такого валового збору площі посіву мають складати не менше 255­ тисяч гектарів. Утім вийти на цю цифру ніяк не вдається. Якщо в 2000 році гречка вирощувалась на 574 тисячах гектарів, то через півтора десятиліття посіви скоротились до 186 тисяч га, а нинішнього року на українських полях загалом дозрівало лише 108 тисяч гектарів. Схожа ситуація й на Хмельниччині. Колись під цю культуру в області відводилось до 35 тисяч гектарів. Сучасні площі посівів втричі менші. І схоже, суттєвих змін до їх збільшення не передбачається.

Причина зовсім не в тому, що українці чомусь розлюбили цей продукт. Чи не найголовніша причина в тому, що великі аграрні холдинги навіть не беруться за вирощування круп’яних, у тому числі й гречки. Гречка не може зрівнятися ні масштабністю, ні прибутковістю з такими культурами як кукурудза, соняшник, соя та ріпаку, котрі останнє десятиліття просто заполонили всі поля. Боротися з такими гігантами, тобто пробиватись на ринок і фінансово конкурувати з ними невеликі фермерські та приватні господарства не можуть. Тож гречка лишається здебільшого культурою ентузіастів, а вони постійно нарікають на відсутність дієвих механізмів фінансового стимулювання, ба, навіть звичайної рентабельності. А на голому ентузіазмі далеко не заїдеш.

Та тепер до багатьох старих проблем додається ще й нова. Як стверджують у своєму зверненні депутати-­аграрії, у країну завозиться гречана крупа російського виробництва та ще й за демпінговими цінами. У результаті вітчизняному виробникові стає дедалі важче пробитись на внутрішній ринок: ціни Аграрного фонду невисокі, імпортні демпінгові долати важко, а традиційних замовлень від закладів харчування, освіти, медицини, Збройних сил України та державного резерву стає все менше.

Автори звернення вважають, що з початком війни РФ одним із елементів гібридної війни почала застосовувати ще й економічний тиск на українського виробника гречки, що врешті-­решт може призвести до руйнування галузі. Адже зі скороченням посівів занепадає й селекція, у виведенні нових високопродуктивних сортів мало хто зацікавлений, а врожайність минулого століття вже нікого не задовольняє.

«Використовуючи нечесні умови конкуренції, РФ провела в 2016-­2017 роках агресивну демпінгову політику в поставках зерна та круп в Україну, продаючи їх дешевше, ніж на власному ринку. У 2014-­2016 роках таким чином витіснила українських експортерів із практично єдиного ринку збуту – країн ЄС. Тепер росіяни перейшли до захоплення ринку України, масово поставляючи крупу як безпосередньо зі своєї території, так і використовуючи договір про вільну торгівлю України з Казахстаном», – йдеться у зверненні.

Наводяться й інші дані. Так, у 2011 році імпорт гречки до України складав лише 20 (!) тонн. Зате у 2017 році, згідно з даними Держкомстату, лише офіційно в нашу країну було завезено 15,9 тисячі тонн зерна, з яких 12,7 тисячі тонн російського походження. А до цього ще й 19,7 тисячі тонн крупи, з яких 17,3 тисячі тонн прибуло з Казахстану, хоча останній, як відомо, не є виробником цього продукту.

Скільки ще гречки потрапило через різні напівлегальні схеми, сказати важко. Але деякі експерти вважають, що загальний імпорт з Росії в 2017 році склав не менше п’ятдесяти тисяч тонн крупи.

Неконтрольований імпорт за демпінговими цінами призвів до того, що за останній рік закупівельні оптові ціни на українському ринку значно знизились і зараз складають від 6,3 до 7 тисяч гривень за тонну. Тим часом виробники підрахували: при врожайності 1,1 тонни з гектара та рентабельності у десять відсотків, зерно має коштувати не менше 10 тисяч гривень за тонну. А відповідно крупа – 17­-18 гривень за кілограм. Така ціна є доступною для споживача й ефективною для виробника.

Поступово Україна з експортера гречки перетворюється на імпортера. Торік українські заводи виробили всього 55 тисяч тонн крупи, а частка російської гречки на нашому ринку вже досягла 50 відсотків.

Не виключено, що наступним кроком у цій тактиці сусідів може стати припинення поставок. І тоді на українського споживача чекатиме дефіцит і стрімке зростання цін. Щоб не дочекатись цього, хмельницькі аграрії звертаються до можновладців із проханням допомогти вітчизняним виробникам і захистити від інтервенції дешевої імпортної крупи. При цьому просять правоохоронців та СБУ розпочати розслідування щодо виявлення тих, хто сприяє успішній реалізації плану знищення української гречаної галузі. Своє звернення вони передали до обласної ради з проханням винести на розгляд сесії та підтримати.

Ірина КОЗАК