Два в одному

Світове сільське господарство явно рухається в бік мінімізації проходів сільгосптехніки. Це пояснюється цілою низкою причин. По-перше, елементарною економікою – чим менше технологічних проходів, тим нижчі витрати на пальне, оплату праці та ресурс техніки. По-друге, це прагнення мінімізувати втручання в ґрунт, щоб запобігти надмірним витратам вологості й зберегти його родючість.

Окрім цього, в професійному середовищі спостерігається очевидна тенденція до зниження норм мінеральних добрив за одночасного підвищення їх ефективності та доступності для рослин. Керівники агрокомпаній прагнуть відходити від шаблону й закладати поживу туди, де в майбутньому буде розвиватися коренева система рослин. Відповідно, якщо все можна зробити правильно, то слід сподіватися, що мінеральне живлення рослин буде по-справжньому ефективним. І до того ж – ощадливим.

Саме тому така поширена польова операція як внесення добрив дедалі частіше набуває альтернативного вигляду. Ні, дискові розкидачі нікуди не поділися і завжди будуть актуальними, принаймні під час внесення азоту навесні. Однак основне та передпосівне закладання мінерального живлення в ґрунт може провадитися доволі оригінальними способами.

Почнімо з не зовсім сезонної теми, а саме з внесення мінеральних добрив під основний обробіток ґрунту. Втім, наведені нижче технологічні операції іноді провадять і навесні, залежно від погодних та організаційних моментів.

Отже, вельми цікавим є поєднання ємностей для гранульованих добрив із глибокорозпушувачами. Причому глибокорозпушувачами, що мають певні стрип-тільні особливості. Конструктивно це виглядає таким чином: по довжині лапи розміщується одна або дві точки внесення гранул. Наприклад, на глибину обробітку 15 см і 25-30 см. Під час обробітку ґрунту підживлюються два горизонти. Перший горизонт – на рівні розвитку первинної кореневої системи кукурудзи чи соняшнику, а вже в другому горизонті поживні речовини стають доступними для рослин уже в пізніших фазах вегетації.

Таким чином мінеральні добрива розташовуються точно під рядами рослин. Адже такі глибокорозпушувачі не провадять суцільний обробіток ґрунту, а розпушують окремі смуги, залишаючи поміж ними необроблені міжряддя. Ідея полягає у тому, що поверхнева волога стікатиме туди, де зустрічатиме менший опір – в оброблені смуги, де лежать добрива та будуть посіяні рослини. Натомість необроблені міжряддя слугуватимуть своєрідним бар’єром. До того ж, у них з меншою кількістю вологи та поживних речовин складуться гірші умови для розвитку бур’янів, що також важливо.

Погодьмося, що такий підхід досить цікавий і дійсно дає змогу використовувати нижчі норми міндобрив. При цьому очевидно й те, що він потребує вправного вміння працювати з технологіями точного землеробства, аби посіяти насіння точно в розпушені смуги із закладеними добривами.

Схожий вигляд має ще одна стрип-тільна технологія, котра передбачає неглибоке нарізання смуг восени чи, в крайньому разі, навесні з одночасним закладанням до них калійно-фосфорних добрив. Ідея полягає в тому, щоб залишити поле вкритим пожнивними рештками і таким чином запобігти надмірному випаровуванню вологи, а також поступово підвищувати родючість ґрунту шляхом накопичування пожнивних решток.

Але така «ноутільна» ідилія частенько порушується тим об’єктивним фактором, що поле густо вкрите пожнивними рештками, хоч і зберігає вологу, але прогрівається на 10-14 днів пізніше, у порівнянні із відкритим ґрунтом. Відповідно, у степових регіонах доводиться сіяти пізніше і так само в ґрунт, що вже втратив багато вологи.

Щоб подолати це протиріччя власне й була напрацьована практика нарізання посівних смуг із одночасним внесенням туди мінеральних добрив. Ґрунт у цих смугах відкритий, а тому прогрівається швидше. Проте міжряддя водночас вкриті соломою і запобігають надмірному випаровуванню вологи. До того ж, залежно від того, коли нарізуються смуги, туди водночас закладається мінеральне живлення. Якщо це відбувається восени, то це калійні й часто фосфорні добрива. Якщо навесні – азотно-фосфорні.

Відверто скажемо, що це хоча в перспективі й дуже ефективна, але попервах складна та затратна технологія, оскільки потребує придбання спеціальної техніки та вміння працювати з нею. Звісна річ, знову ж таки потрібно бути на «ти» із технологіями точного землеробства.

Якщо говорити про більш традиційні способи передпосівного внесення гранульованих елементів живлення, то в цьому плані варто звернути увагу на міні-сівалки або ж міні-розкидачі міндобрив, які закріплюються на фронтальній чи задній частині трактора, працюючи в спаруванні з ґрунтообробними агрегатами. Це універсальне обладнання, котре може застосовуватися для сівби зернових та бобових культур суцільним способом, покривних культур, а також для розкидання різноманітних гранул – від міндобрив до інсектицидів.

У плані основного чи передпосівного внесення такі агрегати, місткість бака яких може досягти 3 тонни й більше, дозволяють взагалі виключити з технологічної схеми розкидачі мінеральних добрив. Такий навісний розкидач може агрегатуватися практично з будь-яким ґрунтообробним агрегатом, починаючи від плугів і глибокорозпушувачів і закінчуючи ротаційними боронами. Причому норми внесення варіюються в досить широкому діапазоні і досягають 400 кг/га.

Це особливо зручно під час весняної підготовки поля до сівби, оскільки таке обладнання можна змонтувати разом із передпосівним культиватором і закласти відразу в ґрунт, скажімо, карбамід під кукурудзу на глибину до 10 см. Завдяки цьому можна в принципі виключити втрати азоту внаслідок випаровування, що особливо важливо при використанні карбаміду. Так само як і уникнути прямих сонячних променів на азотні добрива, що є актуальним фактором при використанні, наприклад, сульфату амонію.

Не менш істотні переваги такий підхід надає при агрегатуванні із ротаційними боронами, котрі останніми роками використовуються дедалі частіше. По-перше, це відмінний варіант для внутрішньо ґрунтового підживлення озимих культур. Це важливо в тому разі, якщо азотне підживлення доводиться здійснювати за недостатньої кількості вологи в ґрунті, і до того ж існує завдання розпушити міжряддя та знищити в них бур’яни.

По-друге, неглибокий ротаційний обробіток ґрунту дає змогу внести невелику кількість якогось швидкодоступного для кореневої системи рослин фосфорного добрива на кшталт діамофосу, аби наситити посівний горизонт цим елементом живлення. Як відомо, фосфор є дуже малорухливим у ґрунті, а тому заклавши його під ротаційний обробіток ми забезпечимо хороший старт насіння.

Коли ведемо мову про альтернативні способи внесення мінеральних добрив, потрібно згадати й про класику – міжрядні культиватори, які сьогодні отримують «друге дихання». І до речі, багато в чому завдяки унікальній нагоді підживити рослини вже в ході їх вегетації. Річ у тім, що внесений із міндобривами азот, на жаль, надовго не затримується в ґрунті й відносно швидко потрапляє в нижчі його шари, недоступні для кореневої системи рослин. Взагалі для більшості сільгоспкультур цілком достатньо хорошої стартової дози цього елементу живлення, однак далебі не для всіх. Наприклад, кукурудза споживає лише чверть азоту в початковий період розвитку, а вже після появи десятого листка у неї розвивається посилена й зростаюча потреба в ньому. Тому вельми бажаним є додавання азоту в пролонгованій формі вже після появи сходів.

Відповідно, застосовуючи міжрядний культиватор зі спеціальною ємністю та култерами для внесення гранул чи рідких добрив, можна закласти в ґрунт той азот, який рослина використовуватиме надалі. Це може бути або карбамід, або КАС, у складі якого азот перебуває в трьох різних формах, а саме добриво має досить пролонговану дію. Понад те, таким чином можна внести в ґрунт і додаткові фосфорні добрива, оскільки найпоширеніші фосфорні добрива також не забезпечують довготривалого надходження фосфору до рослин.

Чи варто нагадувати, що окрім підживлення міндобривами, просапний культиватор заразом виконає свою безпосередню роботу, прорідивши бур’яни та розпушивши ґрунт у міжряддях. Дійсно, дуже корисна польова операція, яку, втім, також потрібно робити із розумом.

Потрібно згадати й про те, що сьогодні чимало агрономів орієнтуються на припосівне стартове живлення посівів, як на можливість гарантовано забезпечити молоді рослини будівельним матеріалом для їх швидкого якісного розвитку.

Ми вже неодноразово про це писали і хочемо нагадати знову, наголосивши на ключових моментах припосівного живлення.

Перший – використовуйте перш за все ті гранульовані добрива, які швидко розчиняються у ґрунтовому середовищі й стають доступними для кореневої системи сходів рослин. Інакше в такому живленні просто немає сенсу. Якщо господарство не може через економічні причини застосувати спеціальні легкорозчинні добрива, то краще вже дати при сівбі звичайну аміачну селітру, а не якийсь «дубовий» NPK. Він там може довго пролежати – аж до наступної посівної.

Другий – чим менше вологи в ґрунті, тим – нижча норма міндобрив. Це універсальне правило, яке слід брати до уваги при розрахунках мінерального живлення рослин у принципі. Банальним діамофосом чи карбамідом можна просто попалити сходи, якщо їх щедро накидати разом із насінням у суху землю. У такому разі краще взагалі обійтися без припосівних добрив, оскільки від них буде більше шкоди, аніж користі.

Третій – закладайте гранули під насінину, а не збоку. Для нас важливо, щоб коренева система пророслої насінини розвивалася не вбік, а донизу – туди, де волога й більше мінерального живлення. Тому корені слід одразу спрямувати вниз, завдяки чому стійкість рослин у стресових ситуаціях зросте буквально в рази. Також це безпосередньо сприятиме підвищенню врожайності на полі.

У всякому разі не варто боятися експериментувати, тим паче, враховуючи, що на ринку вдосталь цікавих і потенційно ефективних рішень, а також поступово накопичуються реальні результати їх використання. Озирнімося – можливо, саме в сусідньому господарстві успішно використовують один із наведених підходів до мінерального живлення рослин. Тож ознайомитися з ним вживу буде зовсім не зайве!

Микола ЧЕРЕДНІЧЕНКО