Елеваторні потужності: вистачає чи треба будувати ще?

ЕЛЕВАТОРИ ТА ВРОЖАЇ — СПІВВІДНОШЕННЯ ЦИФР

За інформацією «Інформаційно-аналітичного порталу АПК України», станом на 30 листопада 2020 р. українські сільгоспвиробники зібрали основних культур на рівні 80,9 млн. тонн з площі 23,8 млн. га. Зокрема, зернових та зернобобових культур намолочено 62,5 млн. тонн.

У той же час в Україні, за даними сайту Elevatorist.com, зараз діють елеватори загальною потужністю одночасного зберігання 54 млн. тонн. З них близько 5,4 млн. тонн – це загальний об’єм морських зернових терміналів і 1,5 млн. тонн – річкових.

Порівнюючи цифри зібраного зерна та елеваторних потужностей, можна зробити висновки, що зерносховищ не вистачає. До того ж цифра врожайності ще не остаточна, у ній не враховані олійні, та й кукурудзу на 30 листопада зібрали не всю.

Наш висновок про дефіцит потужностей буде правильним, за умови, якщо ми весь загальний об’єм зібраних зернових та олійних культур захочемо зберігати в українських зерносховищах водночас. Але так не буває.

По-перше, на час приймання пізніх зернових, елеватори вже відвантажують більшу частину пшениці на експорт. Якщо й лишається якийсь об’єм – то досить незначний. Так, станом на 1 грудня 2020 року Україна експортувала 21,3 млн. тонн зернових та зернобобових із зібраних на той час 62,5 млн. тонн.

По-друге, не все зібране в Україні збіжжя зберігається на елеваторах. Навіть дрібні фермери частину свого врожаю намагаються якнайдовше зберігати в своїх складах. (У цифру загальних елеваторних потужностей ці склади не входять). Особливо це стосується пшениці, яку, як правило, не потрібно сушити та доочищати. На лінійний елеватор її привозять уже безпосередньо щоб продавати – тобто для перевалки, а не для зберігання. Та й не завжди привозять. Якщо дозволяє логістика – зерно везуть автомобілями відразу в порт. Не залежується довго на елеваторах і соняшник – його забирають на переробку.

До речі, у цьому сезоні, як розповіли учасники ринку, фермери намагаються якнайдовше тримати в своїх складах і кукурудзу. Вони чекають більшої ціни, тому не поспішають відвозити цю культуру на елеватори. Отож, знову існуючі об’єми зернових не на користь елеваторів.

ЯКІСТЬ ЕЛЕВАТОРНИХ ПОТУЖНОСТЕЙ

З цифрами врожайності та елеваторних потужностей більш-менш зрозуміло. Але аналізувати елеваторні потужності лише з точки зору математики буде помилкою. Є ще й інший бік справи – це ефективність і технологічність українських зерносховищ.

Незважаючи на те, що в Україні останні 10-15 років йде інтенсивне будівництво сучасних елеваторів, велика частина всіх зерносховищ країни представлена підлоговими складами й бетонними силосами. Вони складають 62% від усієї кількості елеваторів. Зберігання у підлогових складах займає 38,5% від усіх потужностей для зберігання зерна, бетонні силоси – 24%, і близько 40% – це металеві силоси.

Тобто сьогодні в Україні досить значна частина елеваторів – це підприємства, що були побудовані на початку минулого століття. Вони більш енергозатратні, ніж сучасні елеватори, і дещо повільніші в плані завантаження та відвантаження. До того ж, у складах проблематично контролювати вологість зерна при тривалому збереженні. Але в цих елеваторів є свої прихильники, і є плюси, тому очікувати в найближчий час, що всі кинуться відмовлятися від таких зерносховищ, не слід. Чому?

По-перше, якщо компанія купує старий, але діючий елеватор, його відразу можна запустити в роботу. Він раніше почне «відбивати» інвестовані кошти, до того ж вкладені кошти будуть менші, ніж при будівництві нового підприємства. Є компанії, що купують лише старі елеватори, витискають з них максимум, при цьому намагаються якнайменше вкладатись у реконструкцію. І це теж своєрідна бізнес-модель – не довгострокова, але дієва, а як для наших часів постійної турбулентності з експортними цінами, землею та можливими переділами власності, модель досить продумана.

Ще одна перевага старих елеваторів з підлоговими складами та бетонними силосами – можливість зберігати невеликі партії зерна різної якості та різних культур. На сьогодні це важливо, адже в покупців є розгалужений попит, та й аграрії везуть досить неоднорідне зерно. Елеватор повинен мати змогу формувати різні партії – це його конкурентна перевага. Підприємствам із силосами ємністю більше 10 тисяч тонн важко маневрувати, адже все змішується в одну масу. Про приймання нішевих культур там взагалі не йдеться, хоча цей напрямок стає дедалі перспективнішим.

Ну й третя перевага старих елеваторів – у них менше б’ється зерно. Особливо комфортно в складах почуває себе кукурудза та соняшник. Отож, зважаючи на ці чинники, можна зробити висновок, що найменше років з 5 старі елеватори будуть «тримати оборону». Є впевненість, що вони її колись здадуть, бо крім переваг там є чимало й мінусів.

ХТО БУДУЄ НОВІ ПОТУЖНОСТІ?

Незважаючи на доволі жорстку конкуренцію, сьогодні є достатньо бажаючих розширити свої елеваторні потужності або й взагалі відвоювати на цьому ринку більше місця. Новачкам дедалі важче це робити, адже щільність зерносховищ у кожному регіоні досить висока, та процес іде.

Активно будуються фермерські елеватори. Цьому, крім іншого, сприяє державна компенсація на вітчизняне елеваторне обладнання. Фермери намагаються за допомоги своїх елеваторних потужностей здешевити для себе зберігання та доведення свого зерна до базових показників якості. Ще одна категорія елеваторних «забудовників» – це компанії, що займаються тією чи іншою переробкою. Елеватори будують при МЄЗ-ах, комбікормових заводах, у складі млинів тощо. Тобто тут зерносховища не мають за мету заробіток на своїх послугах – вони лише ланка в загальному ланцюжку.

Ну й третя категорія – це великі холдинги, що розширюють уже існуючі свої потужності. Як правило, вони розширюють ті свої підприємства, які вже пропрацювали кілька років та отримали гарний результат. Нові елеватори теж будують. Наприклад, не збавляє свої темпи з нарощування кількості річкових терміналів компанія «НІБУЛОН». Улітку компанія відкрила нове підприємство – «Зеленодольський філіал» у Дніпропетровській області.

Збільшують потужності й елеватори великих компаній уже не лише для свого зерна, а й з прицілом на сторонніх поклажодавців. Цікаво, що нові гравці на елеваторний ринок практично не заходять. Натомість будують та збільшують елеваторні потужності вже відомі раніше компанії і агрохолдинги. Деякі з них реорганізувалися, змінили назву й починають відлік свого бізнесу начебто з нуля.

Аналізуючи найближчу перспективу в один-два роки – очевидно, що названі вище категорії будуть і надалі розширювати свої елеваторні потужності, і поступово, з насиченням ринку фермерськими зерносховищами, елеваторна галузь дещо переформатується в своїй бізнес-моделі. Залишається лише відстежувати цей процес та нові тенденції.

Олена Вереда