Математика штучного дощу

Багато фермерів в Україні зрошення називають найбільш реальним варіантом зниження ризиків у рослинництві й отримання стабільної рентабельності агровиробництва. Так вважають не лише ті аграрії, які працюють у напівпустельних умовах південних та південно-східних регіонів України, а й ті, що господарюють у лісостепових областях, що досі вважалися цілком благополучними.

Коли випадає нагода поспілкуватися з продавцями зрошувальних установок, то вони в один голос свідчать про зростання інтересу до зрошення саме з боку власників господарств, у яких із опадами все більш-менш нормально. Пояснюється це просто: ніхто більше не хоче ризикувати, вкладаючи гроші в просторі масиви кукурудзи та соняшнику. Адже рік на рік не доводиться, і в нашій пам’яті ще свіжа катастрофа 2020 року, коли зібрати повних 3 тонни кукурудзи з гектара було за щастя.

До того ж, важливою перевагою зрошення є можливість якісно оновити сівозміну в господарстві, що особливо актуально в південних областях. Таким чином можна зіскочити з «голки» – озима пшениця-соняшник й вирощувати на своїх полях кукурудзу, сою, навіть картоплю. А отже, частково подолати цілу низку фітосанітарних проблем, включаючи вовчок соняшниковий, а ще й отримати дефіцитні для регіону види продукції.

Простіше кажучи, зрошення, та ще у вправних руках –це просто чудово, і за його допомогою можна суттєво підвищити рентабельність вирощування сільгоспкультур і знизити відомі ризики.

З іншого боку, зрошувальні установки та їх експлуатація – задоволення не дешеве, котре за неправильного підходу може пробити серйозну фінансову діру в бюджеті аграрного господарства. До того ж, неувага до технології вирощування сільгоспкультур за певних умов може взагалі спричинити додаткові агрономічні проблеми, і зрештою, обійтися в серйозну «копієчку».

Тому починати працювати над проектом зрошення на полях власного господарства необхідно з чіткого економічного обґрунтування. А саме: які культури ми будемо поливати, у яких обсягах, якого результату по врожайності ми плануємо й реально можемо досягти тощо. Бо ж іноді здається, що, мовляв, додай соняшнику пару сотень кубометрів води тоді, коли потрібно, й отримаєш ледь не по 6 тонн з гектара проти нинішніх 2 тонн. На жаль, у більшості випадків це не так, і, скажемо відразу, що без наявності чіткої ефективної технології врожайність того ж таки соняшнику чи кукурудзи може зрости не на 200%, а лише на 20-30%. Відповідно, витрати на впровадження зрошення можуть і не окупитися.

Краще такі речі прораховувати, базуючись на досвіді господарств по зрошуванню з того ж регіону, або разом із фахівцями в цій справі.

Наступний крок – вибір джерела води та об’єктивне визначення її запасів та вартості. Оптимальний варіант, якщо в регіоні існують діючі штучні канали чи протікає повноводна річка. У такому разі оформити всі дозвільні процедури та реалізувати проект із технічної точки зору буде значно простіше. Наприклад, із забором води з озера буде вже складніше в плані спілкування з дозвільними та контролюючими органами.

Утім, повноводні ріки, озера, а також канали є не скрізь. Тому або доведеться підключатися за багато кілометрів до діючої мережі, що не завжди технічно можливо й доцільно. Або ж шукати альтернативні джерела води на глибині, пробурюючи свердловини. Останній підхід може бути доцільним, проте також може наштовхнутися на заборону дозвільних органів. До того ж, забір води зі свердловини в достатніх обсягах потребує істотних капіталовкладень на придбання та монтаж обладнання.

Тому, якщо ви не впевнені в тому, що зрошувальна система стабільно отримуватиме потрібний обсяг води, то потрібно замислитися щодо доцільності самого зрошення.

Так само варто оцінити і якість води, яку плануєте використовувати для зрошення. Так, у регіонах, де здійснюється видобуток корисних копалин, можна використовувати воду, що накопичилася на дні колишніх кар’єрів. Проте таку вологу краще 100 разів перевірити щодо вмісту хімічних елементів та її основних характеристик. Інакше можна буквально отруїти поля чи довести їх рівень pH до абсурду в той чи інший бік. Так само ретельно слід перевірити й показники жорсткості води, вміст оксиду заліза тощо.

Розібравшись із цим питанням і переконавшись у тому, що проблем із водою не буде, слід визначитися як із культурами, що будуть поливатися, так і з типом зрошення.

Заведено вважати, що традиційні дощувальні установки краще використовувати на поширених зернових та технічних культурах, а більш затратні технології – краплинне та підземне зрошення – більше годиться для овочів та ягід. Тобто, для вирощування продукції з вищим потенціалом рентабельності. Утім, сьогодні це твердження не зовсім відповідає дійсності. Можна успішно вирощувати кукурудзу на обмежених площах і на краплинному зрошенні й при цьому отримувати прибутки, що зіставні з овочами.

Перевагами краплинного та менш поширеного підземного зрошення є можливість в рази економити воду й досягати більш ефективного використання вологи. До того ж, спланована подача води під корінь рослини дає змогу вносити мінеральні добрива у розчиненому вигляді, а отже, істотно підвищувати їх доступність для рослин.

Утім, традиційні дощувальні установки однаково не втрачають своєї актуальності, оскільки дають змогу поливати по кілька десятків чи сотень гектарів, а отже доглядати за посівами на великих площах.

Тому, якщо мова йде про господарство обсягом на кілька тисяч гектарів, ми порадили б одночасно використовувати як великі (фронтальні чи кругові) дощувальні установки, так і краплинне зрошення на обмежених площах – до 100 га. На останніх можна вирощувати якісь більш цінні культури, насіннєві посіви чи, наприклад, налагодити отримання надвисоких для регіону врожаїв кукурудзи, підібравши для цього відповідні гібриди.

Саме остання культура може забезпечити дуже хороший усереднений економічний ефект. Так, нам доводилося свого часу відвідати господарство в палючому степу на Херсонщині, у якому обробляється менше 200 гектарів. Однак, усі вони зайняті високоінтенсивними гібридами кукурудзи, що вирощується в монокультурі на краплинному зрошенні. Її середня врожайність досягає 14-15 т/га. Тобто, по суті напрацювавши ефективну технологію, його власники можуть не мучитися і не намагатися виростити овочі чи ще щось, аби підвищити рентабельність. Її цілком забезпечує кукурудза, котра дає гігантські врожаї там, де ця культура взагалі не росте на богарі.

Кукурудза в цьому плані взагалі виглядає поза конкуренцією. Адже її в степу можна чергувати з соняшником, озимою пшеницею, ріпаком та соєю, забезпечивши відмінну сівозміну й багато в чому подолавши проблему вовчка соняшникового тощо навіть не на краплинному зрошенні, а на дощуванні, можна отримувати стабільні високі врожаї «королеви полів» і спокійно реалізовувати зерно. Натомість з овочами справа інша і набагато марудніша.

Чудово себе показують на зрошенні також соняшник, соя та інші культури. Наприклад, восени фермери поливають навіть нібито стійку озиму пшеницю, що додатково підвищує її шанси на високу врожайність.

Щодо вибору обладнання для зрошення, то тут надзвичайно багато залежить від того, із яким продавцем має справу фермер. Адже це не просто продаж машини – це реалізація проекту. Для кожного поля, кожної ділянки рельєфу, кожного джерела води необхідні власні розрахунки, а тому ви повинні мати справу зі справжніми інженерами, а не просто «купи-продай». І лише після того, як усе десять разів прораховане, можна вести мову про придбання обладнання та його встановлення. А ще краще – прорахувати це все у різних компаніях.

Те ж саме слід сказати й про норми внесення води та технологію вирощування сільгоспкультур на зрошенні. В жодному разі цю справу не можна пускати на самоплив. Уже згадуване нами господарство, яке вирощує кукурудзу в монокультурі, дійшло до результату 14 т/га далеко не відразу. Минули роки, аж поки вдалося підібрати шляхом проб та помилок потрібні гібриди, технологію обробітку ґрунту, мінерального живлення та захисту рослин і наростити врожайність від початкових 7-8 т/га до 14.

Тому кожен крок у впровадженні зрошення в господарстві слід узгоджувати з компетентними фахівцями, і краще, якщо це будуть не лише теоретики, але й практики.

Олександр ГЕРМАН