Незамінний ресурс

Рік, котрий минув із початку повномасштабного вторгнення рашистів до України, видався для усіх учасників аграрного ринку довгим та складним у всіх відношеннях. Це вже зараз поступово оживають різноманітні семінари та конференції, і якщо все буде гаразд, то ймовірно влітку ми нарешті побачимо Дні поля та виставки сільгосптехніки.

Натомість навесні, окрім усього іншого, наші фермери впритул зіштовхнулися із припиненням чи тривалими затримками постачання сільгосптехніки і комплектуючих. Це був перший такий серйозний негативний досвід у цьому плані, якщо не враховувати корона-вірусних обмежень, які видаються тепер дитячими забавками.

Кінець лютого – це якраз той час, коли фермери очікують на нові трактори і сівалки, коли кожне господарство очікує десятки і сотні позицій запчастин після проведених дефектувань техніки. Тому минулої весни декому довелося докладати надзусиль, аби провести посівну із більш-менш справною технікою. Не менше довелося напружитися і дилерам сільгосптехніки, котрі вперше зіштовхнулися із такою ситуацією.

У приватних розмовах із представниками виробників і продавців сільгосптехніки, вони зізнаються, що плани по продажах на 2022 рік в Україні були розтрощені ущент. Наприклад, одна із найбільш популярних моделей комбайнів мала вже понад 100 попередніх замовлень по всій Україні. Логічно було очікувати, що впродовж року додасться, як мінімум, стільки ж само. Проте через війну об’єктивно вдалося продати клієнтам до 50 одиниць, що, втім, також є хорошим результатом. Адже значна частина комбайнів була замовлена до господарств, що перебувають нині на окупованих територіях, в зоні бойових дій або ж вони зазнали таких збитків, що їх власникам не до придбання нової техніки.

Вельми незвичними могли бути і маршрути, якими постачалися нові сільгоспмашини до своїх покупців. Наприклад, одну дорогу німецьку сівалку рашистське вторгнення застало у порту в Одесі. До свого власника у Миколаївській області вона їхала три місяці, причому через… Київ, Львів та Вінницю. Ситуація із логістикою постійно змінювалася і покупець із продавцем постійно координували переміщення цінного вантажу.

Не буде перебільшенням зазначити, що на сьогоднішній день тилові регіони України так чи інакше адаптувалися до життя воєнного часу. Його у жодному разі не можна назвати нормальним, але українці крок за кроком навчилися долати незнані досі проблеми на кшталт відключень світла чи нестачі пального. Аналогічним чином пристосовується логістика, і так само чутливо реагують на зміну ситуації різноманітні компанії із сервісного обслуговування сільгосптехніки та постачання комплектуючих.

На відміну від першого півріччя 2022 року сьогодні фермер на неокупованій частині України має змогу придбати усі необхідні для роботи засоби та отримати кваліфіковану виїзну допомогу фахівців. Причому сьогодні він може без проблем заправити свої машини, і навіть пошукати «солярку» за кращою ціною.

З іншого боку така нормалізація ринку сільгосптехніки та сервісних послуг сусідить із відомими фінансовими негараздами вітчизняних агровиробників. Якщо зерно навесні продати було майже неможливо, то нині ситуація хоч і покращилася, але не настільки, щоб забезпечити нормальну рентабельність його вирощування. Прибутки агрокомпаній знизилися в рази, а з ними – і можливість купувати нову сучасну техніку. Сьогодні кожен другий фермер змушений обирати, що краще купити: новий трактор чи сівалку або ж на ці гроші ледве витягнути весняний набір посівного матеріалу, пального та ЗЗР. Звісно, що обирають саме друге, незрідка закриваючи очі на прогалини у технічному арсеналі господарства.

Поряд з тим, нестача сучасної техніки відчувається особливо гостро у деяких сегментах, передусім у зернозбиральній техніці. Комбайнів бракувало ще до війни, і чимало фермерів були змушені їх орендувати, або примудрятися перекидати їх від поля до поля в цілодобовому режимі. Наразі ж сотні, якщо не тисячі комбайнів залишилися на півдні та сході України, і були захоплені рашистами. Не будемо вже казати про те, скільки одиниць сільгосптехніки було викрадено, знищено чи пошкоджено у тих регіонах, які зазнали тимчасової окупації чи перебували в зоні бойових дій. Достатньо навести ситуацію у колись потужному і знаному господарстві поблизу Балаклії, де у поле вивести можна заледве половину машин та агрегатів. Втім, і виводити поки що немає куди, оскільки практично усі понад 3000 га землі заміновані…

Ті, у кого залишилися довоєнні фінансові запаси, не шкодують їх витрачати на нову сільгосптехніку. Люди купують трактори, комбайни і причіпні агрегати, причому звертаючи увагу передусім на їх якість, а не тільки на ціни. Регулярно з’являється інформація про придбання тим чи іншим господарством тієї чи іншої одиниці сільгосптехніки відомого бренду. Проте наразі це виглядає краплею у морі на фоні реальної потреби аграрного сектору України в новому оснащенні.

Дещо рятує становище ринок вживаної сільгосптехніки Європи та США. Частина наших фермерів навчилася вибирати там оптимальні за ціною і якістю машини, примудряючись їх завозити до України чи самостійно, чи за допомоги спеціалізованих компаній. Але знову ж таки, задешево цю техніку ніхто не віддає, та й процедура це не дуже проста і доступна.

Ситуацію покращує наявність в Україні власного виробництва, переважно причіпного обладнання та інших сегментів сільгосптехніки. Заводи, попри все працюють, в тому числі і ті, хто перебував раніше на окупованій нині території і зміг якось видряпатися із лап рашистів, розпочавши виробництво на новому місці. Навіть у фактично прифронтовому Харкові, котрий щодня зазнає обстрілів, продовжують виробляти трактори ХТЗ.

В принципі сьогодні можна без проблем придбати хороший вітчизняний агрегат для обробітку ґрунту, сівби, захисту рослин чи жниварку. Дуже непоганий вибір маємо у сегменті елеваторного обладнання. Це дуже добре, що ми маємо власне виробництво сільгосптехніки, тим більш, що її вартість є помітно нижчою, у порівнянні із імпортними аналогами.

Доводиться лише пошкодувати, що перелік обладнання для агровиробництва в Україні не такий широкий, яким він міг би бути. І головне, що у нас майже не випускаються елементарні комплектуючі: фільтри, ремені, мастила і оливи тощо, і це все доводиться привозити хтозна звідки. Як ми усі переконалися, наявність власного виробництва будь-якої категорії товарів, починаючи від голок і цвяхів і закінчуючи літаками – це реальний внесок до стратегічної безпеки держави.

Проте сьогодні українські аграрії потребують всебічної підтримки, в тому числі найкращих імпортних сільгоспмашин, багато з яких є незамінними. І в цьому плані істотно зростає роль виробників та дилерів сільгосптехніки, які повинні формувати компромісні рішення, що стануть посильними для покупців.

Зокрема, під час спілкування із фермерами, котрі нещодавно придбали нові сільгоспмашини, у якості ключового критерію вибору саме цієї моделі, ми найчастіше чуємо: привабливі фінансові умови з боку продавця. Другий критерій – це, звісно ж, хороша репутація компанії, котра виконує сервісне обслуговування техніки. І обидва ці аргументи повторюються постійно.

Дійсно, ніхто не очікує від продавця якихось фантастичних знижок на новий трактор чи комбайн, бо той не може продавати собі у збиток. Але натомість продавець може запропонувати відкладений платіж, відсутність відсотків чи якісь бонуси у вигляді сервісного обслуговування. Це все в купі може схилити фермера, який заледве зібрав гроші на вкрай потрібну йому сівалку до придбання саме цієї моделі у компанії, котра пішла йому назустріч.

Саме так – зараз той час, коли усі учасники аграрного ринку мають знаходити спільні точки для того, щоб увесь механізм функціонував без перебоїв. І на перший план знову виходить таке недвозначне поняття як «репутація». Продати трактор на виплату чи у безвідсотковий кредит і до війни могли не всім, бо не всі покупці вчасно розраховувалися. Так само можна було купити машину, а тоді не дочекатися навіть натяку на сервісне обслуговування.

Тому сьогодні мають змогу отримати вигідні умови придбання техніки передусім ті фермери, які раніше чітко виконували свої зобов’язання. Аналогічно до цього, фермер не піде купувати трактор і комбайн до того, хто і до війни зле ставився до своїх зобов’язань.

Відповідно, гадаємо ринок сільгосптехніки у цьому сезоні якісно структуризується і на ньому залишаться лише ті гравці, які зможуть запропонувати клієнту винятково чесні і взаємовигідні умови співпраці.

Наостанок завважимо, що було б дуже добре, якби держава звертала більш пильну увагу на забезпечення агросектору сільгосптехнікою, запропонувавши комерційним установам якісь механізми страхування чи компенсацій. Наразі це видається надзвичайно вчасним кроком, оскільки без техніки хліб не можна ані посіяти, ані зібрати.

Василь Ляшенко