ОБІРВАНИЙ ПОЛІТ. Пам'яті Анатолія Кобзаренка.

Він єдиний з усієї групи агрономів повернувся з Німеччини без іномарки, але з першим на весь район напівавтоматичним зварювальним апаратом, а також з достатніми коштами на закупівлю металу для виготовлення садово-городніх тачок. Заради власного бізнесу майбутній директор заводу навіть відмовився стати головою колгоспу.

Так починав підприємець Кобзаренко. Заснував цех з виробництва сільськогосподарських причепів різного призначення, розкидачів добрив, цистерн тощо. Затримка виходила на одному й тому ж місці: ледь почав справу, як уже тісно, треба розширюватися, і з кожним разом у більших обсягах. Треба не майстерню чи навіть цех, а підприємство, завод. Як назвати його – також питання. Бо, відомо, як назвеш, як запряжеш, так і поїдеш.

«Флагмани, найвідоміші бренди світового сільськогосподарського машинобудування часто носять імена своїх творців-засновників. Наприклад, Клаас, Джон Дір, Лемкен та й в інших галузях простежується подібна тенденція. Згадаймо Форд, Мерседес Бенц», – міркував уголос Анатолій Дмитрович. Цей список можна продовжувати довго. Сімейні підприємства – не рідкість, хоча доля в них різна. Тих, що вижили й зміцніли, об’єднує одна спільна риса: там спадкоємці не ділили спадщину, а розвивали й примножували справу.

Завод Кобзаренка виник якось несподівано, враз, але враз став твердо, вагомо, переконливо, наче завжди був. Створений буквально на рівному місці, де все з чистого листа. Основа й головний потенціал заводу – ініціатива, завзяття, підприємницький талант Анатолія Дмитровича. Складні потужні машини для сільського й комунального господарства з’являлися так, наче завжди там, у Липовій Долині, були, бо вони дуже треба, без них ніяк.

Анатолій Кобзаренко в ролі відвідувача не пропустив, здається, жодної помітної сільськогосподарської виставки, як європейського й світового рівня, так і регіональної. Встигав скрізь. Так само швидко ставав учасником різних сільськогосподарських виставок – регіональних, загальнодержавних, міжнародних. Зокрема, у Ганновері (Німеччина), на Сіма (Франція). І знову з’являвся так, немов був там завжди: переконливо, впевнено. І завжди пропонував техніку, що конче потрібна фермерам різних країн, тому вона відразу знаходила покупця. Що саме робити, вирішував швидко, без довгих роздумів та вагань. Щось десь побачив, примітив – і вже нова машина на агровиставці й на полі. А частіше – навпаки: уже на полі, а принагідно й на агровиставці. Тому що ринок не чекає поки хтось почухається, сім разів продумає й відміряє. Бо хто не встиг, той запізнився, лишився на пероні.

Анатолій Дмитрович міряв не сім разів, а, може, сім разів по сім, але дуже швидко. А головне влучно й точно.

І вже останній політ як удар невблаганної долі. Глянув нещодавно Анатолій Дмитрович з Липової Долини в бік Балкан, Хорватії. А там слушна нагода: можна придбати путящу виробничу лінію. Саме таку, як зараз треба. І Анатолій Дмитрович з бригадою своїх працівників уже там. Та ж ковід, локдаун, карантин! Не час зараз метушитися, поберегтися б. Та Анатолій Кобзаренко був іншої вдачі: у нього завод у Липовій Долині, а ще в Ромнах, в Польщі, робітників уже майже тисяча. Справа лиш набирає розгону, упевненого прискорення. Та ж потрібно багато машин: сучасних, потужних, надійних, та щоб за приступною ціною. Навряд чи трапиться удруге така нагода. Не час гави ловити. Не до ковіду зараз, завод рухати треба, а не…

Бригада прибула з Балкан у повному складі. З польоту не повернувся лише Анатолій Кобзаренко – засновник і директор ЗАВОДУ КОБЗАРЕНКА. Зупинився на злеті, на старті, коли вершини ще навіть не видно. Ще лиш почав розкриватися потужний талант і потенціал виробника-новатора, а ціла справа – набирати сили й розгону. І попереду ціле життя, а позаду усього 55.

… Редакція журналу «Агробізнес Україна», висловлює родині Анатолія Дмитровича глибоке співчуття з приводу його передчасної смерті. Бажаємо їм мужньо перебороти біль за непоправну втрату, та далі розвивати започатковану Анатолієм Дмитровичем справу – ЗАВОД КОБЗАРЕНКА.

Ми вже зіставили справу Кобзаренка з історією сімейних підприємств, що сьогодні відомі як гранди світового сільськогосподарського машинобудування. Не до пафосу зараз, але такий потужний старт, який продемонстрував Анатолій Дмитрович, у цілій світовій історії – велика рідкість. Тож герою слава й царство небесне. Героїв достойно пам’ятати, вшановувати, та головне – це продовжувати їхню справу. Завод Кобзаренка повинен, мусить бути, міцніти й набирати силу.

Редакція

Просимо вас підтримати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) Анатолію Дмитровичу Кобзаренку!За багато років відданої роботи Анатолій Кобзаренко зробив грандіозний внесок у розвиток виробництва спецтехніки та обладнання в Україні, економіки України, а також доклав багато зусиль для популяризації вітчизняної продукції як серед українських, так і закордонних аграріїв.

Петиція доступна за посиланням:https://petition.president.gov.ua/petition/117300?fbclid=IwAR2BwSQ4gXGPlQ6O4KYizddvdigpbumSclgNF435CEfcnO2kmlNJbpe07VY