Обвал на картопляному ринку. Що призвело до різкого зменшення валового збору бульби?

Хоча до таких цін покупець вже міг би звикнути – був час, приблизно стільки ж коштували морква, буряк та цибуля. Але зараз вся ця городина у два, а то й три рази дешевша від картоплі. До того ж обсяги споживання у цих коренеплодів різні. Якщо одних господиня купує всього по кілограму – два на місяць, то бульбу беруть відрами. А віддати 120-180 гривень за відро готова далеко не кожна родина.

Ще в серпні всі сподівались, що ситуацію виправить масове збирання врожаю. Традиційно о цій порі овоч мав би бути чи не найдешевшим.

І справді, після повного збирання ціни дещо знизились. Але падіння незначне – покупець зекономить лише кілька гривень на кілограмі. Натомість повзуть інші чутки: ближче до зими картопля знову подорожчає.

Чому так? Що призвело до несподіваного обвалу картопляного ринку? І чи справді така ситуація виявилась повною несподіванкою для фахівців?

На питання про те, у якому стані знаходиться вітчизняна картопляна галузь, важко дати однозначну відповідь. З одного боку, в країні виробляється чимало продукції, котра стовідсотково мала би задовольнити споживацький попит. З іншого, говорити про її промислове виробництво наразі не доводиться. Ця культура в основному перебралася на «дядьківські» городи. А там впроваджувати сучасні технології доволі проблематично, а то й просто неможливо. Та й говорити про регулювання процесу чи будь – який контроль над ситуацією також не доводиться.

Усе це призводить до того, що досягнення світової науки і виробництва в цій галузі проходять повз українського картопляра. Через те що український потужний виробник практично не зацікавлений у них і не використовує в своїй роботі, останнім новинкам пробитись на наші поля вкрай важко. Лише ентузіасти – фермери та дрібні виробники пробують іти в ногу з часом. Але, зі зрозумілих причин, їм не те що вибитись у передовики, але й наздоганяти кращих стає все проблематичніше.

Зате вітчизняна картоплярська наука всупереч усім реаліям намагається не здавати свої позиції. Серед тих, хто може запропонувати виробничникам новинки, Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної Академії аграрних наук України. Знаходиться вона у Самчиках, що в Старокостянтинівському районі. Завдання цієї установи – випробування, підтримка та розповсюдження вітчизняних сортів картоплі. У дослідному господарстві сьогодні можуть запропонувати такі сорти різних строків дозрівання як «Княгиня», «Мирослава», «Щедрик», «Кімерія», «Іванківська рання», тощо. Вчені доклали чимало зусиль, аби всі вони були високоврожайними, стійкими до хвороб, пристосованими до наших кліматичних умов і смачними.

Усі вони виведені у вітчизняному Інституті картоплярства, пройшли випродування й мали б стати у нагоді всім, хто вирощує картоплю. Щороку науковці намагаються ввести у виробництво все нові й нові сорти. До речі, за останніх п’ять років лише в Самчиках було випробувано й вирощено до півсотні різних українських новинок. Тож вибір – величезний.

Та проблема в тому, що доброго, тобто масового покупця на цей товар досі не знайшлось, хоча розробники пропонують своє насіння всім охочим.

Масова його реалізація стартує в жовтні. Розпочинається продаж з найменшої партії в один (!) кілограм. А загалом середня реалізаційна партія складає п’ять – десять кілограмів. І це не тому, що існують якісь обмеження. Та й цінова політика така, що насіннєві бульби коштують не дорожче, як звичайні їстівні. Кілограм елітного насіння обійдеться в п’ятнадцять гривень за кілограм. Супереліта коштуватиме близько двадцяти гривень, тобто ціни майже такі, як на ринку чи в супермаркеті.

То чому ж немає запиту на великі партії? Та з тієї простої причини, що охочих садити картоплю з кожним роком стає все менше й менше. Понад 95 відсотків покупців, що беруть насіння в його виробників – це селяни й дачники, чиї посадки обмежуються власними городніми ділянками. Решта п’ять відсотків розподіляється між фермерами та одноосібниками. А от такого, щоб насіння купували потужні аграрні холдинги, навіть не пригадують – ті роблять ставки на зернові та олійні культури.

Говорити про великі картопляні поля на Хмельниччині можна лише в минулому часі, згадуючи хіба що здобутки колишніх колгоспів. Хоча й тоді ця культура не могла зрівнятись в обсягах із зерновими чи цукровим буряком, проте для городніх бригад робота була майже в кожному господарстві.

Сьогодні картина зовсім інша. Приміром, нинішнього року в краї картоплю вирощувало всього … п’ять підприємств. При цьому загальна площа не перевищила 44 гектари. І це при тому, що під овочі в області було відведено 12 тисяч гектарів.

Та навіть ті мізерні обсяги, що були вирощені у сільгосппідприємствах, практично не пішли на ринок. Здебільшого малий виробник береться за цю культуру, виконуючи замовлення різних бюджетних установ, як то освітянські чи лікарняні заклади. Тож їх доробок впливати на формування ринкової ціни не в силі.

Так само не можуть кардинально змінити ситуацію й наукові та дослідні станції. Скажімо, вже згадане Самчиківське господарство вирощує бульби всього на двох з половиною гектарах. Навіть якщо врахувати, що подібною роботою займаються їх колеги в ряді інших областей, зокрема в Чернігівській, Волинській, Херсонській, говорити про те, що вони можуть впливати на загальні тенденції картоплярства в країні, важко.

Немає сумніву, що ціни на ринку сільгосппродукції дуже тісно прив’язані до врожайності. Яскравий приклад тому – ситуація із цибулею, яка склалась торік. Той сезон справді був для неї неврожайним не лише в Україні, але й у багатьох інших країнах. Тож ціни так само різко підскочили вгору, як тепер на картопляних прилавках.

Цього ж сезону ріпчаста не підвела. І як наслідок - вона в два рази дешевша від картоплі. Такого не спостерігалось ніколи. У різних ситуаціях цибуля завжди була дорожчою. Але не тепер.

Багато хто зводить все до того, що цьогорічне літо було несприятливе для бульб, і саме неврожай став причиною картопляної кризи. Про те, чи справді цьогоріч природні умови відіграли таку важливу роль, говоримо із Володимиром Кричківським, науковим співробітником Хмельницької ДСГДС ІКСГП НААН, який займається картоплею:

– Картопля – це та культура, котра, як кажуть у народі, любить м’яко лежати та м’яко вкриватись. Тобто найкраще вона росте на легких спушених ґрунтах. А погодні умови склалися так, що земля перетворилась на щось подібне до будівельного бетону. На початку літа рясні дощі дуже ущільнили ґрунт, а потім спека висушила його. Все це пішло не на користь плодам.

Справді, у багатьох селах люди скаржаться на те, що копати не було чого – бульб вродило мало і вони дуже дрібні. Якщо минулими роками селяни намагались продати заготовачам та перекупникам частину врожаю просто з поля, то цієї осені і собі в комору покласти нічого. Про продаж багато хто навіть мову не веде.

Ще напередодні «картопляних жнив» фахівці попереджали, що валовий збір цього овочу в Україні може бути меншим майже в два рази, порівняно з минулорічним. І частково ці прогнози підтвердились. Але критична ситуація склалась далеко не скрізь. І списувати всі негаразди лише на неврожай не варто.

– Якщо потенційно наші сорти можуть давати до п’ятдесяти тонн з гектара, то нинішнього сезону на наших ділянках ми зібрали менше. В середньому врожайність склала 30-35 тонн. І тут справді свою роль відіграли зливи і посухи. Але навіть при такому показникові говорити про неврожай не можна, – зазначає Володимир Кричківський. – Якби стільки ж збирали селяни на своїх городах, ні про яке підвищення ціни мови не було б.

Офіційна статистика теж підтверджує цю думку. Наприклад, у Хмельницькій області на початок серпня усіма категоріями господарств було накопано 105,9 тисячі тонн картоплі. Це становило близько 89 відсотків від минулорічного показника на цю дату. Справді менше, але не критично. Який же це тотальний неврожай?

Інша справа, що для багатьох господарів високі врожаї стали просто не під силу. І тут є свої причини. Як зазначають науковці, одна з них та, що далеко не всі і не скрізь дбають про оновлення сортів. Здебільшого на городах з року в рік садять свій насіннєвий матеріал. Та всім відомо, що давні, навіть випробувані сорти, котрі колись радували високими врожаями, з часом втрачають свої можливості.

В результаті картопля опинилась наче в замкненому колі. З одного боку науковці не розширюють свої потужності, бо не збільшується попит на нові зразки. З іншого – на городи потрапляє дедалі менше й менше еліти та супереліти. В кінцевому підсумку врожаї падають.

Дехто із городників не раз спокушався на закордонні зразки. Справді, привізна картопля інколи вражає і розмірами, і потенційною врожайністю. Але після перших експериментів усі зрозуміли: про ці якості можна забути, якщо не дотримуватись усіх технологічних вимог при вирощуванні. Забезпечити їх у себе на городі селянину не під силу: мінеральні добрива, стимулятори росту, системи поливу, препарати догляду і навіть традиційний перегній – усе це надто дорого. А без цього навіть суперкартопля швидко втрачає у масі й розмірах.

На великі витрати могли б піти великі орендарі. Але поки що цікавості до картопляного бізнесу в них немає. У результаті збираємо те, що виростає. Якщо торішній урожай картоплі в країні перевищив 22 мільйони тонн, то цьогорічні показники будуть скромнішими. Дехто говорить про зменшення валу майже в два рази.

Поки статистика ще рахує кожну вирощену тонну. Але чи варто вести мову про те, що картопля буде в дефіциті?

Як свідчить статистика, під цією культурою на Хмельниччині нинішнього сезону було зайнято 66,2 тисячі гектарів. Це всього 5,6 відсотка загальної посівної площі. Багато це чимало? Та майже, як завжди. І хоча, за даними того ж джерела, висадили на шістсот гектарів менше, ніж минулого року, проте навряд чи саме це могло вплинути на загальний вал і відіграти суттєву роль у ціноутворенні.

Попри всі песимістичні прогнози деяких аналітиків, дефіциту на споживчому ринку як не було, так і не передбачається. Про це вже твердять в обласному департаменті агропромислового розвитку, спираючись на такі розрахунки. Відповідно до постанови Кабміну, норма споживання картоплі на кожного українця має складати 95 кілограмів у рік. Якщо взяти все населення Хмельниччини, то на дванадцять місяців знадобиться близько 123 тисячі тонн. Насправді, думається, цифра має бути ще меншою, бо якщо відкинути всіх тих, хто виїхав на навчання та заробітки, вона скоротиться на 20-25 відсотків.

При згаданих площах посадки область щороку збирає близько 1,2 мільйона тонн. І це значить, що на кожного припадає ледь не десятикратна норма. Якщо врахувати, що цей урожай практично не йде в переробку, а використовується лише для споживання, стає зрозумілим, що картопляного голоду не повинно бути. І навіть якщо б в інших регіонах не вродило зовсім, Хмельниччина могла б спокійно прогодувати ще п’ять – шість, а то й більше, інших областей. І це при тому, що вона не претендує на лідерські місця в цій галузі.

Як тут не згадати про золоте правило торгівлі: теоретично надлишок товару має призводити до зменшення ціни. Чому ж ми ведемо мову про зростання?

Тітку Ніну, яка стоїть на базарі із двома відрами бульб, важко назвати монополістом. Але сьогодні саме такі, як вона, встановлюють ціну на цей товар:

Далі починається сільська арифметика. З весни треба зорати городи, і за сотку мусять віддати не менше двохсот гривень. А ще дожились, що вже й у селі перегній треба купувати, бо худобу мало хто тримає. Машина коштує чотири – п’ять тисяч гривень. Потім гривень на двісті треба купити всякої отрути від жука… Ну а про те, щоб посадити, посапати, підгорнути, вирвати траву, викопати – вже й нема, що казати. То скільки має той кілограм коштувати?

Від картоплі розмова переходить до інших тем. Жінка наводить ціни на інші продукти і товари, і в цьому ряду картопля далеко не на першому місці. За десятку – півтори сьогодні вже мало що купиш. А що їй робити, де гроші заробляти? Щоб за кордон їхати на заробітки – вже не той вік, і не ті сіли. А до пенсії все одно ще не доробилась і не знає, як отих два роки дотягнути. От і виходить, єдине, що виручає – то город. Все, що на ньому виросло – у відра, в мішки, сумки і до міста на базар.

Це якщо купувати, то дорого. А спробуй навіть тієї картоплі продати на сто – двісті гривень. Не так то й легко. Люди збідніли, багато не беруть – по кілограму - два. Навіть на зиму запасають вже не п’ять – шість мішків на родину, як було колись, а всього два – три. Тож не такі вже й легкі оті картопляні заробітки. І якщо по півтори – дві гривні продавати, як це було ще пару років тому, то ліпше ту бараболю й не садити.

Суттєвих змін щодо площ і урожаю картоплі у статистичних даних не помітиш роками. Коливання пов’язані здебільшого із врожайністю – і цей рік тому свідчення. Але так само стабільною залишається одна важлива деталь: кожного року близько 99,8 відсотка урожаю на Хмельниччині вирощують в особистих селянських господарствах і на присадибних ділянках. У межах відсотка – півтора коливається ця цифра і в інших регіонах.

Не хочеться піддавати сумніву методику збору такої інформації, та все ж можна припустити, що точно виміряти вал цього врожаю навряд чи можливо. Ніхто із селян чи власників дачних ділянок і городів не звітує у статистику, які площі засаджує картоплею і скільки її збирає. Тому до багатьох цифр можна ставитись доволі критично.

Тим більше, що зміни на сільських городах стають все помітнішими. Ще не так давно практично кожен господар мав кілька соток городу біля хати і 20-40 соток десь подалі. Такого, щоб хоч одна сотка була не оброблена і не засаджена, не було. Картопля на цих ділянках займала чи не найголовніше місце – майже 80-90 відсотків усієї площі. Багато садили не тільки для того, щоб самим прохарчуватись, але й для відгодівлі худоби. Кожен день господині починався з того, що у великих казанах ставили варити картоплю для курей та свиней.

Зараз таку картину все важче побачити. Кількість домашньої живності в селах помітно скоротилась. А для кількох курок, до яких звелось господарство переважної більшості сільських пенсіонерів, вистачає й того зерна, що власники землі отримують як плату за використання їхнього паю.

Потреба в картоплі як кормовій культурі різко скоротилась. А для себе та ще й для дітей та внуків вистачає мішків п’ять-десять на рік. Тому великі наділи все частіше не засаджують бульбою. Їх здебільшого засівають травою, аби не заростала бур’яном. І це тільки з надією на те, що, можливо, колись комусь ця земля згодиться і її можна буде вигідно продати. Наразі тих, хто хоче і може працювати на ній, все менше.

Ці тенденції не могли не позначитись і на ринкових цінах. Картопля не те щоб стала у дефіциті, але ті, хто її вирощує, усвідомили, що можуть «підігнати» її вартість до цін на інші продукти. І тепер за все це змушений розплачуватись покупець. Але чи готовий він це робити? Не секрет, що картопля була масовим продуктом споживання саме через її доступність. Щоденне меню переважної більшості родин не обходилось без неї: ситно і недорого. А що тепер?

Кілограм картоплі коштує вже дорожче, ніж кілограм багатьох традиційних круп. Але, якщо кілограма першої на вечерю для родини малувато, то такої ж кількості каші може і на два – три дні вистачити. Відтак не буде здивуванням, що кулінарні смаки українців цієї зими можуть дещо змінитись.

Ситуацією на ринку дуже оперативно скористались імпортери. Як тільки почали поширюватись розмови про подорожчання бульбі і її неврожай, на ринку одразу почав з’являтись привізний товар. За даними Державної фіскальної служби, імпорт овочів, коренеплодів і бульб до України протягом семи місяців сягнув 122 мільйонів доларів. Цифра на 66 відсотків перевищила аналогічний показник минулого року.

Далеко не все у ній склала картопля. Всю зиму і весну на вітчизняному ринку продавались здебільшого привізні цибуля, морква, буряк. Цьому сприяв їх неврожай.

Та висока ціна була лише на руку продавцям. Імпорт цибулі за цей час зріс більше як у 16 разів – із 4,8 тисячі тонн у січні-липні 2018 року до 78 тисяч тонн у нинішньому році.

Ще до липня картоплі в цьому списку не надавали великої уваги. Та потроху ситуація змінюється. Статистика вже фіксує зростання її імпорту до України в кілька разів. До початку серпня її було ввезено майже 22 тисячі тонн, проти 5,6 тисячі тонн за цей же час торік.

Збір картопляного врожаю дещо призупинив ці процеси. Та експерти прогнозують, що й надалі вона завозитиметься від наших найближчих сусідів. І причина цьому не так український дефіцит, як нижчі закупівельні ціни за кордоном. Аналітики зазначають, на початку вересня українська картопля була найдорожчою серед найближчих сусідів. Її оптова ціна складала близько 8,5-9,5 гривень за кілограм. Водночас російська та білоруська були вдвічі дешевшою. Тож привізний товар швидко з’явився на українських прилавках.

Така пропозиція виявилась вигідною як для підприємців, котрі заробили на різниці в закупівельних цінах, так і для покупців, що отримали дешевший продукт. У програші вкотре опиняються селяни, що вирощують картоплю. Вони лише спробували заявляти про свою ціну на ринку, як їх ініціативу швидко перехопив великий бізнес.

Попри всі цінові перипетії цьогорічна ситуація якщо і не переламає загальні тенденції в цьому секторі рослинництва, проте може заставити задуматись над зміщенням акцентів. Насамперед з боку великих товаровиробників. Продукція, вирощена в домашніх господарствах, все більше й більше поступається вимогам сучасного ринку. Насамперед, це стосується забезпечення стабільності виробництва і значної залежності від кліматичних умов. Не виключено, що невдовзі селянська картопля змушена буде поступитись місцем товару, вирощеному іншими виробниками.

Але питання, хто займе це місце, поки залишається відкритим. Чи зможе на нього претендувати малий та середній виробник, значною мірою залежатиме від того, які правила гри запропонує держава. Без її підтримки – а форми можуть бути різними – цьому сектору не обійтись.

Ірина КОЗАК