Озимий раціон. Як уникнути помилок при підживленні ранніх зернових з огляду на нестандартні погодні умови.

І, до речі, писати про неї не в березні, (що нібито було б логічним), а вже в грудні. Річ у тім, що, наприклад, минулого року чимало агровиробників у степовій зоні України, надто в Одеській та Миколаївській областях, були змушені вносити азотні добрива на посівах озимих культур саме в грудні. Іноді в січні чи на початку лютого.

Нічого дивного в цьому немає, бо вже в листопаді стало зрозуміло, що вологи в землі майже немає й навряд чи її можна очікувати в достатньому обсязі впродовж найближчих місяців. Якщо так, то краще дати азот тоді, коли є бодай мінімальні шанси, що він засвоїться. Все одно рослини не припиняють вегетацію…

Як буде в цьому році, говорити поки зарано. У лісостепу ніби все гаразд: час від часу то дощ, то сніг, то дощ зі снігом. Ситуація помітно краща, ніж торік. Натомість у степовій зоні досі хорошого мало. Вологи явно недостатньо, отже, знову доведеться сподіватися на небеса, однак більше розраховувати на сучасну технологію. Величезне значення тут матиме правильне підживлення посівів азотними добривами.

Річ у тому, що, як ми вже згадували, традиційні рекомендації щодо підживлень посівів озимих культур не завжди відповідають реальній кліматичній ситуації, оскільки рекомендації складалися десятки років тому. Відомо, що потрібно здійснити два-три внесення азотних добрив у визначених фазах розвитку, причому перше внесення, згідно з підручниками, найчастіше датується першою декадою березня. Про грудень-місяць там нічого не написано…

Окрім цього, агровиробники не зрідка припускаються прикрих агрономічних прорахунків при виконанні цієї операції, не беруть до уваги особливості засвоєння тих чи інших видів добрив, а також наявність вологи в ґрунті. Наслідком цього можуть стати не лише намарне витрачені гроші, але й істотні стреси для й без того кволих рослин.

Якщо проаналізувати ефективність того або іншого часового підходу до азотного підживлення рослин у посушливих регіонах України в минулому році, можна зробити висновок, що найкраще повелося там, де добриво внесли таки в грудні або січні під бодай невеликий дощ. Або ж там, де агрономи не сподівалися, що може в березні впаде дощ, а дали селітру в лютому, причому в ґрунт.

Зокрема, так вчинив наш знайомий фермер Олег Демидов із південної частини Донецької області. За його словами, ті аграрії, котрі внесли селітру на пару тижнів пізніше, та ще й врозкид, завдали шкоди своїм посівам. Азот не просто не пішов у землю, а ще накоїв лиха, завдавши опіків сходам озимини у прикореневій зоні. Більша ж частина азотних добрив лишилася лежати мертвим вантажем на поверхні поля.

Натомість внесення гранул сівалкою в міжряддя за методом Бузницького в лютому зробила принаймні частину діючої речовини доступною для рослин.

Також не слід боятися дати азот озимині в грудні або в січні в тому разі, якщо о цій порі там є трохи вологи, а рослини не припинили вегетацію. Просто норма внесення має бути порівняно невеликою, щоб не перебрати міру. Рослини поволі засвоюватимуть діючу речовину, не переростаючи й не зазнаючи фітотоксичних стресів. Краще це робити після бодай невеликих опадів на кілька міліметрів, закладаючи гранули безпосередньо в міжряддя.

Звісно, що ми маємо на увазі степову зону з жорстким дефіцитом вологи. Паралельно слід враховувати, якщо останній чинник є критичним, існує сенс замислитися про те, щоб зовсім відмовитися від підживлення посівів. По-перше, у такому разі існуватиме висока ймовірність істотного прорідження чи, на жаль, цілковитої загибелі посівів. Який сенс додатково втрачати кошти намарне? По-друге, якщо внесемо по сухій землі азотні добрива, рослини ми не підтримаємо, а ще більше пригнітимо.

У такому разі мабуть краще просто спостерігати за сходами озимини, спокійно очікуючи на опади. Якщо раптом подарують небеса більш-менш нормальний дощі чи сніг у лютому або на початку березня – тоді можна думати й про підживлення. Якщо ні, то – ні. У такому разі доведеться вже діяти по ситуації і підшуковувати альтернативну культуру на весну…

Цікаво, що в минулому сезоні в багатьох степових регіонах України несподівано добрі результати показали ярові пшениця та ячмінь, висіяні по загиблих озимих попередниках. Фактично вони дали змогу порятувати сезон.

Чимало питань виникає й до вибору азотних добрив для підживлення озимих культур. Проблема полягає в тому, що фермери іноді беруть для цієї технологічної операції не те, що потрібно було б, а те, що коштує дешевше чи просто є у наявності.

Наприклад, досі поширена практика розкидання карбаміду по поверхні ґрунту. Хоча в усіх підручниках написано, що цей вид добрив високу ефективність демонструє, якщо добрива зароблені в ґрунт, відтак, упродовж кількох тижнів поступово віддають азот. Натомість, якщо карбамід просто розкидати на поверхні поля, то діюча речовина в його складі може випаруватися впродовж лічених днів, а в землю майже нічого не потрапить.

Аналогічне помилкове рішення стосується й використання азотно-фосфорних добрив для підживлення посівів озимих. Як відомо, фосфор належить до надзвичайно малорухливих елементів у ґрунті, переміщуючись буквально на лічені міліметри. Тому розкидаючи фосфоровмісні добрива полем, не заробляючи при цьому їх у ґрунт, ми хіба підгодуємо насіння бур’янів у його верхньому шарі…

Ще один вид добрив, із яким слід поводитися дуже обережно при внесенні – це сульфат амонію, азот зі складу якого дуже швидко випаровується на сонці. Відповідно, сульфат амонію не варто вносити вдень, особливо за сонячної погоди.

З другого боку, саме сульфат амонію може стати оптимальним рішенням у тому разі, якщо мова йде про обмежене внесення азотних добрив за умов нестачі вологи. Адже, окрім швидко доступного азоту, це мінеральне добриво містить також сірку. Останній елемент, окрім того що є потрібним для озимих і особливо ріпаку в принципі, має властивість активізувати й покращувати засвоєння азоту рослинами. Тому внісши сульфат амонію у верхній шар ґрунту в міжряддя на глибину 3-5 см за методом Бузницького, ми можемо максимально ефективно використати ту дещицю вологи, що є в ґрунті.

Втім, аміачна селітра також може бути чудовим універсальним рішенням для підживлення озимих культур. Вона має прийнятну ціну й досить високо ефективна. Єдине, цей вид азотних добрив, мабуть, не варто вносити серед зими, та ще й у великій кількості, якщо в ґрунті є більш-менш достатня кількість вологи. Специфіка селітри полягає в швидкому вивільненні нітратного азоту у великому обсязі, що буде, вочевидь, зайвим у тому разі, якщо до весни ще далеко.

Для степової зони мабуть оптимальним варіантом буде здійснення азотних підживлень у вигляді КАС. Річ у тім, що це рідке, а отже, швидко доступне для рослин добриво, у складі якого азот міститься в трьох формах – аміачній, нітратній та амідній. Усі вони мають різний термін доступності для кореневої системи рослин, а отже, засвоюватимуться поступово. Якщо дати КАС на посівах озимих у невеликій кількості на фоні нестачі вологи, то можна очікувати, що діюча речовина поступово потраплятиме туди, куди потрібно, а більша частина її не випаровуватиметься.

Утім, такі речі краще вивчати саме в експериментальному порядку, оскільки в кожному регіоні і на кожному полі засвоєння азоту може відбуватися по-різному. Головне – оптимізувати технологію за витратною частиною, щоб запобігти істотним фінансовим втратам. Недавно довелося спілкуватися із тямущим керівником господарства з Миколаївської області, який прийняв рішення обмежити весняне підживлення до мінімуму й цілковито відмовитися від внесення стимуляторів навесні. Хід його думок наступний: чим би я не покропив рослини і чим би не підгодував, якщо немає достатньої кількості вологи, то користі все одно не буде. Піде дощ – рослини самі розберуться і розвинуться природним чином. Не буде дощу, то принаймні витрати будуть невисокими.

Проте, якщо є шанси підживити сходи озимих, то краще ними скористатись. Генетичний потенціал сучасних сортів озимої пшениці забезпечує потужний потенціал їх стійкості до стресів й високу здатність до кущення. З цього потрібно скористатися, вчасно внісши азотні добрива тоді, коли в цьому є сенс. Як варіант, доводилося спостерігати успішні практики внесення азоту, фосфору та калію по листу. Нехай у крихітних дозах, проте за посередньо-терпимого становища з вологою своєчасна листова обробка розчином макроелементів може дати непоганий ефект.

При цьому слід мінімізувати інші стресові чинники. Так, доречним буде обробіток посівів озимої пшениці ротаційними боронами, щоб розпушити ґрунт і заробити в нього розкидані добрива, заодно й вичесати посіви від гнилих та відмерлих листків. При цьому високу ефективність демонструє внесення якісного два- чи трикомпонентного фунгіциду відомого виробника. Здорові рослини матимуть більше сил, щоб протистояти посушливим умовам вегетації й зможуть краще засвоювати елементи живлення з ґрунту.

На майбутнє необхідно чітко визначитися з реальними перспективами вирощування кожної культури за наявних ґрунтово-кліматичних умов. Якщо вони із року в рік дуже складні, то інакшого виходу, ніж зниження інтенсивності технології та витратної частини, немає. Окрім, звісно, зрошення. У такому разі слід звернути увагу на невибагливі вітчизняні сорти пшениці та ячменю, створені спеціально для степової зони, а також на вибіркове внесення мінеральних добрив та ЗЗР. В тому числі й на азотне підживлення посівів відповідно до реальної ситуації з вологою.

Василь ЛЯШЕНКО