Шиншиловий бізнес: перспективи ведення в Україні

Для прикладу розглянемо такий вид тваринництва як звірівництво, зокрема, вирощування хутрових тваринок – шиншил. Що про неї відомо, де її вирощують, куди експортують, яка специфіка шиншилового бізнесу?

Тварина походить із Південної Америки (Чилі, Аргентина, Перу). Відноситься до роду гризунів і нагадує декоративного кролика. Шиншила – тварина травоїдна, маса дорослої особи рідко перевищує 950 грамів, розводиться полігамним методом (на одного самця припадає від 4 до 6 самок), утримується виключно в приміщенні, має дуже щільне та ніжне хутро.

Сьогодні ринкова вартість якісного смушка шиншили сягає до 80 доларів США.

Загальний обсяг світового обігу шиншилового хутра складає близько 350 тисяч смушків на рік. Із України експортується не більше як 2% від загальної кількості. Для прикладу, Польща посідає 4 місце в світі по експорту шиншилового хутра після Аргентини, Данії, Угорщини, і навіть маленька Молдова експортує в кілька разів більше смушків шиншили, ніж Україна.

Чому так, чому Українці не поспішають відкривати шиншилові ферми, яка ж рентабельність такого бізнесу? З цими питаннями наш кореспондент звернувся до власника однієї із перших фірм по розведенню цих тварин в Україні «Шиншила Реал» (Chinchilla Real) – Ореста Стахіва, який погодився прокоментувати ситуацію на ринку. Адже останнім часом ми часто чуємо про негативні тенденції на ринку хутра: це і висока активність екоактивістів та зоозахисників, відмова багатьох відомих торгових марок від використання хутрової сировини в створенні одягу, зокрема, таких відомих марок як Prada, Gucci, Armani тощо. Зоозахисники також добилися заборони на виробництво хутра в ряді країн Європи (Хорватія, Словенія, Чорногорія), навіть є вимоги наших екоактивістів включити на розгляд Верховної Ради законопроект про заборону виробництва хутра в Україні.

– Річ у тому що за останні 4-5 років на ринку хутра утворилось перевиробництво, що було зумовлене масштабним виробництвом норки в Китаї. Китайські фермери отримували дотації від уряду КНР, який активно субсидіював виробництво хутра, зокрема норки. Це призвело до зниження вартості хутрових виробів, хутрові вироби стали доступнішими й перемістилися з лакшері-VIP-сегменту в категорію масмаркету. Відомо, що чим річ доступніша, тим вона менше бажана. Порівняно дешеві, хоча часто не якісні китайські шуби знівелювали цінність хутрових виробів, зробивши їх доступними для кожної жінки, яка тепер може придбати таку бажану шубу за ціною дорогого ґаджета. Також не останню роль тут зіграло зниження купівельної спроможності в ряді країн, які завжди були активними споживачами хутрових виробів, зокрема, Росії, Канади, Саудівської Аравії, країн СНД. Утім це стосується переважно хутра норки, бобра, лисиці й інших масових видів хутра. Що ж стосується ексклюзивних видів хутра, до яких завжди відносились соболь, рись, шиншила та, частково, куниця, то їх ціни знизились в середньому на 18-23%. Для прикладу, якщо найвищої категорії смушок шиншили в 2013 році коштував 110-130 доларів, то зараз такий же смушок можна придбати десь від 85 доларів. Стосовно китайського ринку, то тут ситуація кардинально змінилась. Китай від виробника сегменту дешевих шуб став споживачем ексклюзивних видів хутра на внутрішньому ринку, адже економіка Китаю росте, і в Китаї збільшилась кількість заможних людей, які можуть, а, головне, хочуть купувати дорогі ексклюзивні хутряні вироби, зокрема й хутро шиншили. Також замість ринків Росії та країн пострадянського простору, які дещо втратили позиції, розвинулись ринки Японії, Кореї, Туреччини, що зростають в лакшері-сегменті. Головною умовою успішного попиту є якість товару: якщо вона висока, тоді напевне буде й попит на товар, і він надалі буде зростати.

– Якість смушка залежить від кількох основних факторів: зокрема, якісне племінне поголів’я це 50% успіху, адже витрати на утримання як якісної хутрової тварини, так і не племінної, власне однакові. Далі – це догляд та утримання тварин, харчування, створення всіх належних умов, належна вентиляція в приміщенні, освітлення, зручні та функціональні клітки тощо.Догляд за тваринами потребує певних вимог до працівників: старанність, скрупульозність, не будуть зайвими уважність та педантичність, праця хоч і не важка, проте не кожному до душі. Для тих, хто звик працювати в тваринництві з «совдепівським підходом» очікують втрати в шиншиловодстві.

Які знання потрібні у ветеринарії, вакцинації тощо?

– Вакцинації в нас немає, шиншилам не проводять ін’єкції антибіотиками, тому їхнє м'ясо можна споживати, за смаком воно нагадує курятину або кролятину. Кілька разів на рік проводяться планові профілактичні заходи (антигельмінтні та інші профілактичні процедури). Основні проблеми виникають з малими шиншилками до 90 днів, на них припадає найбільший процент смертності від 8 до 10%, у дорослих тварин 1-2%, інколи 3%, залежно від віку. Своєчасні профілактичні процедури та дотримання всіх вимог та умов утримання мінімізує всі можливі ризики – інфекції тощо.
Зважаючи на наш великий досвід і досвід наших колег з-за кордону наша компанія кілька років тому видала книгу «Шиншилла – заболевания и лечение», де зібрано унікальний матеріал по ветеринарії, який зараз використовують викладачі в Україні й СНД. При відсутності цієї інформації раніше нам доводилося вчитись на своїх помилках, адже коли ми починали не було Інтернету й спеціалізованої літератури. Усю інформацію, яку нам вдавалось зібрати, ми знаходили на фермах Аргентини, Бразилії, Данії, Польщі, Румунії, тощо. У 2010 році ми втратили до 30% поголів’я через захворювання, якому легко могли запобігти чи швидко зупинити, але, на жаль, на той час наші знання були на досить низькому рівні.

Яка собівартість утримання шиншили?

– В Україні це близько 11 доларів США.
Основні статті витрат це – корм. 14 гривень за кілограм, гранульованого корму, (для довідки одна доросла тварина з’їдає 30-40 грам корму в день), сіно близько 7 кілограмів на рік на одну тварину, спеціалізований пісок, засоби дезінфекції й профілактики, енергозатрати і, звісно, робоча сила.
Для прикладу, в Угорщині це близько 16 $, в Естонії 20, Латвії, Литві, Польщі та Румунії від 14 до 18. Тобто, у нас є запас по собівартості вирощування, навіть порівняно з Молдовою (15 $) яка, до речі, закуповує корми в Україні на заводі Каргіл, що у Львівській області, (більш відомий за торговою маркою Пуріна). Якщо порівнювати з Данією, яка є першою країною в Європі по кількості вирощуваного та експортованого хутра шиншили та норки, то ця різниця дуже суттєва. Хоча остання тенденція по зміцненню гривні дещо змінила розрахунок, проте, поки не суттєво. Схожа ситуація, наскільки мені відомо, і по вирощуванню норки: порівняно з нашими сусідами, у нас є переваги щодо собівартості вирощування.
У ряді європейських країн діють програми державної підтримки хутрового фермерства, наприклад, у Польщі, Угорщині, навіть Молдові (оплата участі фермерів в міжнародних виставках, компенсація витрат на експорт, тощо). Але навіть незважаючи на відсутність державної підтримки хутрового звірівництва в Україні, ми можемо скласти суттєву конкуренцію фермерам з цих країн. Адже у них з року в рік росте собівартість утримання за рахунок підвищення рівня життя, енергоресурсів (вода, опалення), заробітної платні, вартості матеріалу для кліток тощо.

Тим не менше, у Верховній Раді є депутати, що ініціюють закриття хутрових ферм?

– Це питання не до мене, а до тих депутатів, чому вони не створюють умов для того, щоб інвестори приходили й відкривали великі комплекси, експортували свою продукцію в інші країни. Натомість Україна отримувала б валютні надходження, робочі місця, тощо. Польські колеги порахували, що одне робоче місце в хутровій галузі створює до двадцяти в інших суміжних галузях (виробництво кліток, кормів, підстилки, ветеринарії, транспортування тощо). Думаю, відповідь потрібно шукати в такому: кому вигідно щоб інвестиції не заходили в країну, не створювали конкуренцію на ринку хутра?

Екоактивісти говорять про шкідливість таких комплексів для природи, екології.

– Щоб довго не пояснювати, варто лише зазначити, що лідерами ринку виробників хутра в Європі є такі країни як Данія, Польща, Фінляндія та Швеція. Може, хтось чув, що там існують екологічні проблеми, породжені виробництвом хутра? Ці ферми дуже часто знаходяться неподалік будинків власників цих ферм, де живуть їх сім’ї, діти, і я не бачив жодної такої проблеми. На мою думку, це все маніпуляції з інформацією для людей. Сьогодні існує ряд хутрових програм (Вел Фур, Фур Марк) за дотриманням яких слідкують спеціальні комісії з аукціонів та представники великих хутрових і торгівельних компаній, тому дотримання правил гуманного утримання та поводження з тваринами це перш за все пріоритет та зацікавленість власників ферми. Поясню інакше, уявіть, що вам закидають недобросовісне поводження з землею, яка у вас у власності або довготривалій оренді, очевидно що ніхто інший, крім вас самих не буде турбуватись про неї так віддано, як ви, адже це ваша рентабельність, ваші гроші, репутація, кожен власник зацікавлений, щоб його компанія росла, розвивалась, жоден активіст не потурбується про вашу землю краще ніж ви.

І все ж досі в Україні зовсім мало шиншилових ферм? Чому так?

– Справа в тому що шиншилові ферми є двох типів: перші – це малі ферми сімейного типу, які використовують свої наявні невеликі приміщення (гаражі, сараї тощо) й обходяться без найманої робочої сили, часто це як додатковий бізнес, що не потребує багато часу. Але це й невеликі вкладення, приблизно $10-15 тис. (основна частка маточне поголів’я). Таких ферм багато, але кількість смушків, що вони виробляють, невелика.
Якщо говорити про другу категорію фермерів-інвесторів, то суми вкладень починаються від 100 і більше тисяч доларів у маточне поголів’я. І тут виникає питання швидкості окуповування проекту, а це не менше 3-4 роки (одна самка в середньому приводить три й більше малюків на рік); тож не часто знаходяться інвестори, які готові інвестувати такі кошти. Утім, за останні 4-5 років в Україні кількість таких фермерів суттєво зросла.

Ви відчуваєте конкуренцію?

– Конкуренція існує лише на міжнародному ринку, але якщо в тебе якісний товар, то ти завжди отримаєш розумну ціну й багато замовлень, а якщо товар низькосортний, тоді вчись, удосконалюйся, і неодмінно будеш мати успіх. З точки зору кооперації, то нам вигідна наявність більшої кількості фермерів-виробників в Україні, це дозволить привабити компанії з більшим обсягом замовлень на експорт.

– Так, окрім двох своїх ферм у Львівській області, маємо ферму з нашим партнером з Румунії в місті Ясси, та кілька років тому ми також з нашим партнером відкрили ферму у Кишиневі. Також ми скуповуємо хутро у фермерів з Польщі, Румунії, Латвії, Сербії, Молдови.

Чому саме там (Молдова, Румунія) відкрили виробництво?

– Там більш сприятливі умови, діє державна підтримка, також значно простіша експортно-податкова політика, вона суттєво відрізняється від наших реалій. Уряди наших країн-сусідів зацікавленні в експорті зі своїх країн, тому створюють умови для таких товарів. Чим більше в Україні буде фермерських господарств, які експортують хутро, тим кращі позиції ми займемо на світовому ринку, тоді можна розраховувати на лобіювання певних пільгових програм, активніше відстоювати інтереси по законодавчих ініціативах і т.д.

– Попередній не взяли до розгляду, впевнений, що з цим ситуація повториться, адже при всій недалекоглядності наших політиків та депутатів, валютні надходження для нашої країни вкрай важливі і ми не можемо собі дозволити приймати такі закони. Якщо Польща чи Естонія подібні законодавчі ініціативи відхилили, то нам з нашими бюджетними проблемами, тим паче.

Чому активісти все ж посилаються на заборону в ряді країн Європи, зокрема, у Словенії, Хорватії, Чорногорії?

– Справа в тому що в цих країнах була мізерна кількість ферм, там і закривати нічого, тому спротиву не було, нікому відстоювати хутрову галузь, ось тому там зелені екоактивісти і пролобіювали закриття цих нечисленних ферм.

Чому, на вашу думку, відомі бренди одягу все ж відмовились використовувати хутро? Це їх остаточне рішення? Чи існує можливість повернення до використання?

– Упевнений, що вже найближчим часом, можливо, через рік-два ці компанії повернуться до використання натурального хутра. Справа в тому що завдяки програмам Вел Фур та Фур Марк, що дозволяють контролювати всі етапи виробництва хутра, компанії отримають усі підтвердження, які спростують усі інформаційні маніпуляції противників натурального хутра (зняття шкури з живих тварин, жорстоке поводження, погані умови утримання тощо). Це дозволить знову піднести статус хутра як етичного, натурального та ексклюзивного виду одягу, при виробництві якого не завдається шкода довкіллю й виключає жорстоке поводження з тваринами. Хутрові вироби знову знайдуть своє високе місце в лакшер-сегменті цих марок. Просто, як на мій погляд, ми вступаємо в епоху, коли лише дуже багаті зможуть дозволити собі носити натуральне хутро, споживати натуральне м’ясо, наприклад, яловичину - як товар еліт-класу, а всіх інших чекає «штучно-пластикове» хутро й м'ясо з пробірки, що буде подаватись людям екоактивістами під соусом боротьби за збереження земних благ і ресурсів. Наше завдання з вами максимально вдало використати цей час щоб посилити свої позиції на ринку хутра. Адже експортний товар це завжди стабільно прогнозований прибуток для компанії і валютні надходження для країни.