Точне землеробство за умов війни: сенс та економічна доцільність

У багатьох господарствах працюють сівалки з можливістю відключення секцій, дехто тестував можливості диференційованого внесення добрив, і мало не кожен власник середнього господарства бодай раз замовляв моніторинг полів за допомогою дронів.

Ясна річ, ця справа потребує чималих грошей. Інвестиції в обладнання та на оплату послуг спеціалізованих компаній обраховуються десятками, а то й сотнями тисяч доларів, якщо мова йде про придбання нових сівалок та розкидачів міндобрив. Тому очевидним є те, що наразі впровадження технологій точного землеробства в Україні може пригальмувати. Мовляв, про які аналізи ґрунтів та диференційоване внесення може йтися, якщо грошей немає навіть на те, щоб розкидати по 100 кг/га азотних добрив на озиму пшеницю чи під кукурудзу?

Додамо також, що наразі технології точного землеробства не завжди можливо використовувати на повну через особливості воєнного стану в країні. Так, працювати агродронами вже ніби дозволяють, але далебі не факт, що безпілотника таки хтось не зіб’є, сприйнявши його за ворожий об’єкт. Окрім цього, для нормальної роботи автопілотування потрібен стабільний та потужний сигнал. Гарантій цього також поки немає.

У в кожному разі, через фінансові труднощі, спричинені неможливістю реалізувати врожай ще минулого сезону, фермерові сьогодні, вочевидь, не до цього . Тим паче, не до придбання сівалок за 260 тисяч доларів, що спроможні провадити диференційований висів.

Чи справді це так і чи можливо знайти певну компромісну точку економічної доцільності, за якої технології точного землеробства дадуть змогу підвищити рентабельність у рослинництві за таких складних умов?

Почнімо із того, що абсолютизувати економічну вигоду від точних технологій, як це подекуди траплялося у промоційних роликах та статтях не слід. Мовляв, вклав 10 гривень, поробив аналізи, взяв карти, зроблені дронами, знизив витрати і заробив усі 20 гривень – все чудово. Адже рослинництво залежне від погодних умов та мільйона інших чинників. І тут не завжди 2+2 дорівнює 4, а навпаки, може перетворитися на «одиницю». Однак десь-щось може не спрацювати й обернутися не так, як хотілося.

На це накладаються різноманітні помилкові рішення, спричинені людським фактором – самого власника господарства, найманих консультантів, персоналу. І це неминучі втрати, бо не завжди навіть найкращі технологічні ідеї реалізуються так, як належить. Та й техніка може підвести. У якості прикладу хочу навести негативний досвід одного господарства в центральній Україні, у якому за два сезони так і не вдалося налагодити точне дотримання норми при диференційованому внесенні мінеральних добрив. От все ніби робили як слід, але – не виходило…

Зрештою, є просто об’єктивні ґрунтово-кліматичні чинники, котрі не сприяють великим капіталовкладенням в точні технології. Так, в іншому господарстві, розташованому на Київщині, власники після кількох років спроб та пошуків зрозуміли, що на їхніх майже всуціль піщаних ґрунтах немає сенсу щось вигадувати. Однаково і волога, і поживні речовини проходять вниз, немов крізь сито. Аналізи, дрони, якісь технологічні хитрощі – це все нівелюється вкрай несприятливими характеристиками ґрунтів. Тому доводиться або вносити «кінські» дози різноманітних розкислювачів, або працювати за мінімально витратною тимчасовою технологією, збираючи по 4-5 т/га озимої пшениці і трохи більше – кукурудзи.

Не менш показовим є приклад господарства на Миколаївщині, власник якого фактично зупинив активні інвестиції у точне землеробство після катастрофічно посушливого сезону 2020 року. Мовляв, навіщо мені ті аналізи ґрунтів та мудрування з добривами, якщо вологи в ґрунті немає на 100 сантиметрів углиб. Краще я триматиму на контролі наявність продуктивної вологи і визначатиму ступінь інтенсивності технології саме за цим критерієм.

Втім, це лише один бік медалі, про який ми не могли не згадати заради об’єктивності. В Україні достатньо позитивних прикладів реальної економічної ефективності застосування точного землеробства. І гадаємо цей буремний воєнний сезон, підтвердить правильність прийнятих раніше рішень.

Адже, як би там не було, але запускаючи в поле сучасний розкидач міндобрив, що працює за точним сигналом, без пропусків та перекриттів, суперточними системами дозування і бодай простеньким картуванням полів агровиробник економить, як мінімум, 100 євро на 1 гектар на міндобривах. Знову ж таки, це об’єктивна реальність, яка працює і її можна втілити в життя практично у кожному господарстві. Для цього потрібно мати більш-менш сучасну машину та виконати необхідні підготовчі роботи.

Так само сівалка, оснащена можливістю відключення секцій і спроможна провадити висів зі змінними нормами, дає змогу заощадити твердих 4-5% посівного матеріалу. Якщо це дороге брендове насіння, оброблене якісними протруйниками, то економія коштів вийде дуже навіть відчутною. Причому робота за точними технологіями дає змогу істотно підвищити власне продуктивність сівби і вписатися в оптимальні агротехнічні строки. Як відомо, навіть один день запізнення із сівбою ярових культур знижує майбутню врожайність в середньому на 1%. Тому поєднання цих переваг означає суттєву і реальну економію коштів.

Проте слід мати на увазі, що кожна інвестиція повинна прораховуватися заздалегідь. Якщо ми придбаємо сівалку за 200 тисяч доларів для того, щоб засівати щосезону по 500 га кукурудзи чи соняшнику, то економію тих 4-5% посівного матеріалу ми практично не відчуємо. Звісно, що такі витрати себе не окуплять навіть за 20 років. Але якщо мова йде хоча б про 2-3 тисячі га кукурудзи, то це вже зовсім інша справа.

Гадаємо, наразі не варто вести мову про значні інвестиції в точне землеробство. У більшості агровиробників на це просто бракує коштів, а в декого матеріально-технічна база через дії окупантів зазнала істотних руйнувань. Тому, на наш погляд, кращим варіантом розвитку цього напрямку в перетині конкретного господарства, у цьому сезоні є підготовчо-планувальні роботи. Адже ворога ми обов’язково переможемо, і над нашими полями знову постане мирне небо.

І нині саме час продумати впровадження технологій точного землеробства до дрібниць, а, головне, самостійно засвоїти його постулати. Річ у тім, що окремі важливі елементи точних рішень ніхто не засвоїть краще за самого фермера. Наприклад, картування полів та поділ їх на окремі зони врожайності. Жодна стороння людина, навіть найкращий спеціаліст, маючи на руках свіжі аналізи мінерального складу ґрунтів та результати моніторингу посівів із дронів, не зможе оцінити реальний потенціал тієї чи іншої ділянки поля краще, за людину, котра вирощує хліб на цих полях упродовж багатьох років.

Фермер добре знає, наприклад, що в оцій улоговині добре родить кукурудза і пшениця фактично щороку, а в сусідній краще посіяти соняшник із мінімальною густотою. Інше поле дає стабільний середній врожай, а на іншому все ніби гаразд, але чогось бракує. Відповідно, починати варто із таких от дещо кустарних, власноруч розділених зон врожайності на полях. Згодом на них слід накласти дані по врожайності за останні роки, а вже потім робити аналізи ґрунтів, включаючи ущільнення та продуктивну вологу. За допомогою такого, не вельми витратного підходу, можна якісно підготуватися до впровадження вже серйозних точних рішень – із застосуванням дорого обладнання та використанням дорогих послуг спеціалізованих компаній.

Проте ми пам’ятаємо, що найважливіше для агровиробника, та ще й за таких важких часів – передбачуваність та економічна стабільність. Наразі мова не йде про рекорди врожайності, тож кожен фермер має знайти спосіб, як досягти такої маржі, яка дозволить нормально закрити сезон, розрахуватися за всіма фінансовими зобов’язаннями, допомогти державі й спокійно розпочати новий сезон. Дасть Бог, це все вийде!

Олександр ГЕРМАН