Успадкування права постійного користування земельною ділянкою, що надана для ведення селянського (фермерського) господарства

Нещодавно Великою Палатою Верховного Суду в справі № 368/54/17 було вирішено питання щодо можливості успадкування права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

На жаль, державні органи, зокрема, Держгеокадастр, незважаючи на рішення Великої Палати, продовжує не погоджуватись з таким правом успадкування, чим створює несприятливі умови для фермерів і порушує основи принципу верховенства права.

Однак, поряд із вказаним вище правом, довгий час залишається невизначеним питання успадкування права постійного користування землею.

Походження права постійного користування

Сьогодні право постійного користування земельною ділянкою передбачене ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України). При цьому суб’єкти права користування є обмеженими.

Однак, ЗК України 1990 року (в редакції до 01.01.2002) містив положення, зокрема, щодо отримання в постійне користування земельної ділянки фізичною особою для ведення селянського (фермерського) господарства.

Зауважу, що раніше існували три види державних актів на землю, які хоч і різняться за своєю правовою природою, але є схожими: а) на право довічного успадковуваного володіння землею; б) на право постійного володіння землею; в) на право постійного користування землею.Якщо успадкування права володіння (довічного, постійного) наданого для ведення селянського (фермерського) господарства, було чітко визначене в ст. 55 ЗК України 1990 року та Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (редакція від 20.12.1991), то щодо постійного користування таких чітких норм не існувало.

Чи переходить право постійного користування землею до спадкоємця?

Як зазначено вище, право володіння землею успадковувалося в силу прямої норми закону. Після створення селянського (фермерського) господарства таке господарство без будь-яких договорів мало право користуватись земельною ділянкою на праві володіння чи постійного користування. Таке право не припинилось у зв’язку зі змінами в законодавстві та не оформлення таких земель у власність осіб (рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005).

На мою думку, право постійного користування успадковується, при цьому користувачем земельної ділянки залишається селянське (фермерське) господарства, якщо воно успадковане й не ліквідоване.

Так, для реалізації права на створення фермерського господарства, особа повинна була отримати земельну ділянку на одному з прав (постійного користування, довічного успадковуваного володіння, оренду, власність).

Така земельна ділянка видавалась на ім’я голови майбутнього селянського фермерського господарства (ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство»).

Після створення відповідного господарства, користувачем земельної ділянки ставало саме фермерське господарство, оскільки земельна ділянка відповідно до визначеної статті надавалася для цілей ведення фермерського господарства, при цьому додатково оформляти користування селянським (фермерським) господарством не потрібно.

Стаття 27 ЗК України 1990 року (необхідно застосовувати законодавство, яке діяло на момент видачі відповідного акту), не містила таких підстав для припинення права постійного користування, як смерть особи-користувача. Таких підстав не містить і чинна стаття 92 ЗК України.

Таким чином, виходячи з положень ст. 27 ЗК України 1990 року та чинної ст. 92 ЗК України, право постійного користування не припинилось у зв’язку зі смертю особи (голови господарства), на ім’я якої був виданий державний акт, а відповідно до спадкоємця, в силу ст. 1218 Цивільного кодексу України переходить у спадок право постійного користування землею.

Більше того, навіть якщо притримуватись позиції, що право постійного користування землею перейшло до селянського (фермерського) господарства в момент його створення, а відповідно припинилось для фізичної особи, то таке право все одно успадковувалося б разом із фермерським господарством, для ведення якого надавалась земельна ділянка, якщо селянське (фермерське) господарство не ліквідоване й успадковане.

Звісно, що позицій можливості успадкування земельних ділянок на праві постійного користування є кілька, і це питання однозначно потребує законодавчого врегулювання.

Проте, законопроекти 2065 та 2067, якими законотворці хочуть урегулювати спірні питання успадкування права довічного успадковуваного володіння землею та права постійного користування землею, не врегульовують їх.

Дані правовідносини потребують чітких, а не загальних визначень, які будуть породжувати нові питання та спори.

Можливу крапку мала б поставити Велика Палата Верховного Суду в справі № 922/989/18, проте, або через спірність обраного способу захисту, чи в зв’язку з небажання суду врегулювати остаточно це питання, крапка може бути й не поставлена.

Також державі та судам слід би перестати боротися з фермерами, а надавати їм сприятливі умови для провадження своєї діяльності, сім’ї яких поколіннями забезпечували Україну продовольством.

А відтак, через призму правової визначеності та захисту законного інтересу (права) цих осіб, приймати рішення на користь фермерів.

Василь Рущак,
керуючий партнер, адвокат юридичної фірми PROPERTY