Втриматися на ногах

Як українські агровиробники навчаються працювати за довготривалих несприятливих умов, спричинених повномасштабним вторгненням.

001

Ми періодично спілкуємося із представниками західних аграрних видань. У більшості випадків ці люди щиро зізнаються, що геть нічого не розуміють. Мовляв, яким чином українські фермери і досі працюють, та ще й примудряються купувати нову техніку, а дехто – будувати зерносховища та інші інфраструктурні об’єкти.

Справді нинішня ситуація стала для вітчизняних аграріїв небувалим масштабним випробуванням на міцність. На міцність організації праці, фінансову міцність, міцність бізнесу і головне – міцність духу та розуму.

Фактично кожен фермер із ранку до вечора мусить метикувати як вчинити так, щоб викрутитися та бодай вийти в «нуль» у загальному фінансовому підсумку за рік. Тобто, зберегти господарство та продовжити роботу. І ми всі чудово розуміємо, що якщо це йому не вдасться, то «полетить» уся економіка країни, бо сьогодні сотні тисяч непогано оплачуваних робочих місць та чималий відсоток податків, витрат на місцеву інфраструктуру та на підтримку ЗСУ залежить саме від аграрного сектору.

Нещодавно ми поспілкувалися із Валерієм, власником 600 гектарів землі у посушливому регіоні на півдні Одещини. Людина закономірно набралася боргів, аби більш-менш у нормальному режимі провести весняну посівну, проте перебуває у робочому позитивному настрої.

– Дякувати Богу, у нас на початку сезону були непогані опади, волога у землі є, і я порахував, що якщо зберемо хоча б стільки, скільки виходило у середні роки, то повіддаємо кредити і навіть щось придбаємо із техніки.

Дійсно, погода у 2024 році поки що вселяє, як то кажуть, стриманий оптимізм. Майже по всій території України рясні опади випадали як узимку, так і в березні-квітні. Десь, навіть, аж занадто рясні. Це означає, що посіви озимих культур отримали вирішальну дозу вологи і свого вже не віддадуть. Водночас у ярих культур є критично важливий гандикап по волозі і нормальному розвитку, як мінімум, до середини червня.

З іншого боку розраховувати на якусь суперврожайність у 2024 році, мабуть, не варто, із декількох причин.

002

По-перше, кліматичні умови нині такі непередбачувані, що краще не загадувати. Трапитися може усяке і ми це бачимо. Скажімо, пізні приморозки перетворилися фактично на обов’язкове явище, що спонукає шукати шляхи мінімізації стресу для посівів.

По-друге, дуже значний відсоток фермерів змушений економити на критично важливих елементах технології: мінеральних добривах, пестицидах, необхідному обробітку ґрунту, зрештою істотно ламати сівозміну на користь більш прибуткових сьогодні культур.

Звісна річ, що на користь врожайності та якості вирощеного зерна це не піде. Якою б високою не була б природня родючість ґрунтів, скільки б вологи не випадало і якими б сприятливими не були б температурні режимі, однаково це шлях у нікуди. І, на жаль, це все відбувається найчастіше із об’єктивних причин, бо у людей банально немає коштів на зайвий центнер селітри чи літру фунгіциду.

Втім, не варто у цьому питанні бути вже аж занадто категоричними і ми маємо багато прикладів, коли навіть за вкрай несприятливих нинішніх умов та скрутного фінансового становища, окремі українські аграрії розвивають технологію та реально підвищують як врожайність, так і загальну рентабельність своєї роботи.

Для прикладу, вже згадуваний нами фермер із Одещини минулого сезону виростив понад 7 т/га озимого ячменю на коло, отримавши дуже непогані результати врожайності і по інших культурах. І секрет такого успіху полягав не лише у своєчасних дощах, але й грамотній технології вирощування із застосуванням ефективних ЗЗР та мікродобрив.

– Все так і є: якісний посівний матеріал, ефективні протруйники, точний висів, своєчасне застосування ЗЗР у рекомендованих нормах, уміння спрацювати стимулятором, тоді коли цього рослини потребують – і ви матимете високу врожайність. Я не розумію деяких людей, які хочуть просто кинути зернятко у землю і отримати хоча б 5-6 т/га пшениці чи 7-8 т/га кукурудзи у лісостеповій зоні України. Звичайно ж, у них ніколи не буде грошей на розвиток, незалежно від того, яка нині ціна на зерно. Дивитися треба не на ціну на зерно, а на поле. Там потрібно перебувати кожен день, визначати, що саме потрібно зараз рослинам і давати це їм, – емоційно розповідає Валентин, досвідчений український агроном, який консультує десятки агрокомпаній у різних регіонах країни.

На його думку, якщо не брати до уваги справді якихось катастрофічних метеорологічних ситуацій, за звичайної ситуації ми не просто можемо, а повинні – отримувати справді високу врожайність основних сільгоспкультур на рівні – 8-10 т/га пшениці, і 13-14 т/га кукурудзи.

– Розумієте, сучасні технології, сучасні препарати це дозволяють. Просто потрібно продумувати усю технологію, розуміти в якій фазі розвитку рослинам потрібно те чи інше та грамотно обирати препарати. Сьогодні на ринку є все: препарати, котрі допомагають рослинам швидко відновитися після приморозків, якісно розвинути кореневу систему або ж стійко протриматися під час тривалої сильної спеки. Це все є і воно доступне для усіх фермерів – важливо навчитися це ефективно застосовувати, – каже він.

Ще один наш співрозмовник – власник фермерського господарства Іван із Тернопільщини, стверджує, що найбільш реальне підвищення рентабельності вирощування, забезпечує грамотне застосування точного землеробства у поєднанні із оптимізацією технології обробітку ґрунту.

– Ми сьогодні заощаджуємо тонни пального завдяки тому, що використовуємо технології стріп-тілл та вертикальний обробіток ґрунту. Так, для цього потрібна відповідна техніка, але ці інвестиції себе дійсно окуповують. І окрім цього, дуже позитивну роль відіграє точне ведення машин по полях, відсутність пропусків та перекриттів, точний висів насіння із контролем посівного матеріалу, внесення міндобрив згідно із результатами аналізу ґрунтів тощо. Фактично вже на третій рік впровадження точних технологій ми почали заощаджувати відчутні кошти і до того ж, поступово підвищується середня врожайність різних культур. Це справді має сенс, особливо ж за нинішніх умов, – пояснює фермер.

Саме так – як би не хотілося пересічному аграрію максимально спростити та здешевити собівартість агровиробництва, засіявши, наприклад, нашвидкуруч подисковані поля «пластиліновою» соєю та соняшником, на довгу дистанцію такий підхід підведе свого господаря. Рано чи пізно почнеться цілий комплекс проблем, які накладатимуться одна на одну – спресований ґрунт, збідніння його складу та зниження родючості, накопичення шкідників, патогенів та насіння злісних бур’янів та багато чого іншого і нехорошого.

Тому вже зараз, хочемо ми того чи ні, гостро необхідно продовжувати розвивати технологію вирощування, чітко дотримуватися сучасних технологічних рекомендацій, не соромлячись запозичувати щось у сусідів. Оптимально – обирати у якості постачальників препаратів ті компанії, у яких є власні технологи, спроможні порадити кожному клієнту справді ефективну технологію вирощування, залежно від конкретних умов. Це все є, воно працює і не варто боятися звертатися до агроконсультантів, тим більш, що найчастіше така підтримка є безкоштовною.

Наступний важливий аспект – це сільгосптехніка. Фермер Валерій із Одеської області розповідає, що головним показником того, що агрогосподарство розвивається є те, чи вдається його керівництву щороку купувати бодай одну-дві одиниці нової сільгосптехніки.

– Це неписаний закон виживання та можливості розвитку для кожного фермера – виростив врожай, продав його – і щось придбав. Борону, сівалку, трактора – неважливо що, але нове. Оце і є справжній показник того: є у цього господарства майбутнє чи ні... Якщо два-три роки не оновлюєш машинно-тракторний парк господарства, то воно почне занепадати, – стверджує він.

З того, що ми бачимо сьогодні на ринку сільгосптехніки України, то ця галузь поступово відновлюється. Практично усі виробники – і вітчизняні, і західні обережно кажуть про зростання продажів. Власне для людини, яка регулярно спілкується із агровиробниками, це є очевидним. Попри фінансові труднощі, практично у кожному господарстві або вже з’являються або очікуються нові трактори, комбайни чи причіпні агрегати. Само собою, виїхати на старому багажі навряд чи вдасться, тому фермери знаходять способи придбати нові сільгоспмашини, хоча б у кредит.

Також ми можемо стверджувати, що українські дилери сільгосптехніки назагал блискуче витримали екзамен на міцність впродовж вже понад двох років повномасштабної війни. Вони робили усе можливе, щоб підтримати своїх клієнтів у перші місяці війни, дивом знаходячи потрібні запчастини і сьогодні працюють фактично у нормальному плановому режимі. Це одне із багатьох підтверджень надзвичайної підприємливості та стійкості українців, адже від стабільності роботи цієї галузі залежить надзвичайно багато.

Будують наші фермери і зерносховища, а також ставлять нові сушарки. Нехай не у тих обсягах, що раніше, проте побільшало невеликих бюджетних сховищ на кшталт ангарів чи силосів малого об’єму. Кожен агровиробник прагне мати змогу зберігати більшу частину вирощеного врожаю, аби якнайкраще дати йому раду: почекати кілька місяців, аби знайти більш вигідний варіант із реалізації або ж запустити переробку зерна.

003

До речі, як і очікувалося, зростає зацікавленість вітчизняних аграріїв і до створення власних переробних потужностей та тваринницьких ферм. Найбільше це стосується свинокомплексів як можливості перетворити дешеве сьогодні зерно на дороге м'ясо.

Таким чином, ми можемо констатувати, що фермери із відносно спокійних регіонів України повним ходом переформатовують своє виробництво і навчаються працювати, відповідно на наявних умов – більш чи менш ефективно.

Але заради справедливості ми не можемо не згадати про ті господарства, котрі працюють на деокупованих територіях або ж близько до лінії фронту. Вони і досі розміновують поля та шукають кошти, щоб відновити інфраструктуру та купити якусь техніку. Отримати під це кредитні кошти від банків у переважній більшості випадків практично нереально. Єдиний спосіб якось вийти із цього зачарованого кола – скористатися програмами деяких виробників ЗЗР, отримавши препарати та міндобрива під зобов’язання під майбутній врожай. Наразі це найбільш реальна можливість зіпнутися на ноги.

І зовсім нереальним та, без перебільшення, героїчним, виглядає досвід тих господарств, працівники яких чують звуки прильотів не по телебаченню, а наживо… Ми неодноразово спілкувалися із керівниками таких господарств. Більшість із них, попри все, намагається продовжувати свою роботу, виводить техніку у поле, сіє, доглядає за рослинами та сподівається на краще.

– Я сам собі часом дивуюся, але на третій рік війни люди якось до цього пристосувалися. Від лінії фронту до нас не більше 30 кілометрів. Кожен день щось кудись прилітає, але ми намагаємося жити і працювати. Ніби як звикли, хоча, ясно, що звикнути до цього не можна, – розповідає Сергій, фермер із Запорізької області.

Цікаво, що Сергій сьогодні… розширює земельний банк свого господарства. Бере у пайовиків вже занедбані землі колишнього холдингу, заново їх окультурює і за його словами, хоче довести все до ладу. Мабуть, такі люди якнайкраще характеризують усе сільське господарство України – втриматися на ногах, незважаючи ні на що, і на зло ворогові творити нове і живе. Те – що житиме завжди.

Василь ЛЯШЕНКО

Рекламодавці останнього номеру