Виклики-2022: для аграрної галузі і не тільки для неї

Хто хотів – той вакцинувався, а хто не хоче, вочевидь не вважає Covid-19 аж таким злом. Ну, це вже технічні моменти, але те, що ще пару років тому здавалося нереальним чи надуманим, на сьогодні перетворилося на об’єктивну реальність. З якою ми просто мусимо справлятися…

Досі головними проблемами в аграрному секторі, звісно ж, вважалися погода та державна політика. Із першим знову ж таки ми ніби навчилися миритися, хоча й не кожного сезону. Нові технології, зрошування та кропітка праця дають змогу витягнути врожай навіть за найскладніших умов. Ясна річ, трапляються дуже неприємні винятки, як на Одещині у 2020 році, але загалом з погодними умовами справа виглядає поки що не так уже й погано.

Кращої державної влади також годі десь взяти чи позичити (обрати досі не виходить!), тому маємо те, що маємо. Законотворці та контролюючі органи так і чигають, аби відхопити зайвий шматок від фермера, рейдери бігають цілими зграями. Тим не менше, наш фермер і тут навчився боротися, хоча «сюрпризи» щодо землі чи оподаткування з’являються, на жаль, ледь не щодня.

Окрім цього, варто звернути увагу на більш глобальні виклики, які безпосередньо можуть заторкнути не лише аграрну галузь, але й економіку України загалом. Так чи інакше, вони зачіпають усіх.

ВІЙНА

Упродовж останніх семи років ми звиклися з самою думкою про війну на сході України, і на жаль, для більшості із нас вона набула статусу однієї із багатьох новин у вечірньому випуску. Як свідчать останні події, війна нікуди не зникне і не ослабне: ставки зростають, а разом з ними і ризики для всіх нас. Не хочеться навіть уявляти, що буде в разі повномасштабних бойових дій на великій частині території України. Тому всі, хто може й не може, повинні усіма можливими способами підвищувати боєздатність Збройних сил України. Саме армія – наша єдина реальна гарантія безпеки, починаючи від агробізнесу і закінчуючи життям кожного.

Поряд з тим авторитетні агровиробники в регіонах мають значно більше можливостей для підтримки обороноспроможності держави. Адже жахи війни – це не лише безпосередні бойові дії, а ще й хаос, голод, мародерство та безвладдя на місцях. Агровиробники можуть створювати на місцях загони підтримання правопорядку, допомагати навчати резервістів та потурбуватися про забезпечення елементарних інфраструктурних потреб за різних сценаріїв подій.

ЕПІДЕМІЯ ТА ЛОГІСТИКА

Двох останніх років під знаком коронавірусу було достатньо для того, щоб відчути наскільки сьогоднішній світ глобалізований та залежний від постачань із інших країн, незрідка – на іншому кінці планети. Якщо раніше це вважалося доцільним із економічної точки зору (десь там в Китаї чи у Малайзії нижча зарплатня, податки та дешевша логістика, аніж у Німеччині чи в США), то нині стало зрозуміло, що на шпагаті хиткого корабля встояти дуже складно. Десятки тисяч виробників, у тому числі й сільгосптехніки, ЗЗР та міндобрив змушені уповільнити темпи виробництва (дехто взагалі зупинити) через те, що з іншого кінця земної півкулі ніяк не допливуть контейнери із комплектуючими чи напівфабрикатами. За два роки після першого шоку, справа так і не зрушила з місця. Сьогодні, замовивши сільгоспмашину відомого виробника, можна прочекати добрих півроку, а то й рік. Найбільш ходових ЗЗР також на всіх не вистачає. Тому на перший план виходять ті компанії, які мають не лише основне виробництво, але й виробництво комплектуючих десь на території Європи, в тому числі і в Україні. Це дарує додатковий шанс для виробників вітчизняної сільгосптехніки та іншої продукції сільськогосподарського призначення. Забезпечиш нормальну якість у поєднанні із адекватною ціною і вони є постійно в наявності – будеш продавати.

ЕНЕРГЕТИКА

Неймовірно, але країна з одними із найбільших в світі підтверджених запасів паливних корисних копалин сьогодні завозить вугілля із-за океану. І ми всі радісно рахуємо кожну тонну, вивантажену із суховантажу, мовляв, вистачить нам на зиму чи не вистачить… І ще ми ведемо мову про пальне, котре знову впевнено дорожчає та, звісно ж, про головну аграрну біду цього року – природний газ, через підвищення цін на який вартість сушіння кукурудзи в середньому вже зросла втричі.

Що тут можемо вдіяти, окрім того, що взяти власну долю в свої ж таки руки? Хочемо ми того чи ні, але нам усім доведеться не просто впроваджувати альтернативні енергозберігаючі технології, а робити це буквально «з коліс». Солома, тріски, полова, сонце, вітер – це те, що дасть змогу частково або й повністю замінити природний газ, мазут, вугілля тощо. І мова не лише про аграріїв, а про інфраструктуру країни загалом, оскільки всі ми від неї так чи інакше залежні. При цьому ресурсний потенціал України в плані енергетики лишається не реалізованим. Недоторканими лишаються гігантські родовища сланцевого газу, закинуте величезне буровугільне родовище на Кіровоградщині. Неподалік чекає свого часу найбільше в Європі родовище горючих сланців… Цей перелік можна продовжувати без кінця. Але очевидно, що цим питанням з точки зору економічної безпеки держави займалися недостатньо, дбаючи передусім про чиїсь бізнес-інтереси. І тепер це нам вилазить боком, оскільки мусимо возити пароплавами вугілля зі США.

РОСЛИННИЦТВО

Це питання тісно пов’язане із економічною безпекою країни, оскільки безпосередньо залежить від доступності та вартості ресурсів для вирощування хліба. Викликів, окрім погоди, тут не бракує.

Так, через подорожчання природного газу синхронно зростають в ціні азотні добрива, і на даний час цей процес є невідворотним. До того ж, у світі виснажуються основні родовища сировини для виробництва фосфорних добрив. Уже за декілька років цей дефіцит відчуватиметься доволі гостро. Своєю чергою калійні добрива вже давно вважаються дефіцитними.

Звісно ж, можна згадати, що в Україні також є свої родовища фосфоритів та іншої сировини, як і про те, що в Калуші стоїть закинутий кар’єр із видобутку калійної сировини. Але це – справа, на жаль, не близького майбутньої. Наразі ж іншої ради, аніж створення нових тваринницьких комплексів та відродження природної родючості ґрунту шляхом раціонального використання пожнивних решток, вирощування сидератів, парів тощо немає. Це об’єктивні вимоги часу, і чим раніше вітчизняні аграрні господарства до цього прийдуть, тим краще.

І, звісно ж, на часі широкомасштабне впровадження зрошення, однак не просто дощування, а сучасних високотехнологічних способів крапельного та підземного зрошення, що забезпечують максимально раціональне використання води. Світовий досвід є, технологічні напрацювання також, тому за це варто братися вже сьогодні, особливо в південних областях України.

Ну, і нарешті, чим далі, тим гучніше про себе заявляють біопрепарати, починаючи від деструкторів стерні й закінчуючи фосформобілізуючими бактеріями, а також ЗЗР. Якщо нам вдасться замінити біопрепаратами бодай чверть «хімії», це істотно й позитивно відобразиться як на економіці держави, так і на стані наших ґрунтів та довкілля.

ВИРОБНИЦТВО

Вітчизняний аграрій просто приречений бути попереду в розвитку інфраструктури та економіки держави. Комбікорми, олія, крупи, соки та заморозка – усе це можна виробляти в себе на базі, отримувати додатковий прибуток, створювати нові робочі місця й генерувати податкові надходження. У нас є все для цього, бракує хіба що якогось спільного державного розуміння та підтримки цього напрямку.

Однак, як ми бачимо за окремими прикладами, виробничі потужності наших агровиробників заходять набагато далі. У віддалених селах на базі господарств створюється виробництво сушарок, ґрунтообробних агрегатів, обприскувачів, і вже ведуться розмови про спільну роботу аграріїв над вітчизняними тракторами та комбайнами. У цьому дійсно може бути велика перспектива, оскільки фермер проконтролює кожну копійку, витрачену на виробництво та вимагатиме реального, а не задекларованого результату. Можливо саме аграрний сектор якісно витягне за собою промисловий.