Виростити без добрив: місія здійсненна

Окремої уваги заслуговує нестача мінеральних добрив як важливого чинника підвищення врожайності посівів, їх стійкості до стресів та отримання зерна належної якості. За усередненими оцінками, наразі вітчизняні аграрії забезпечені цим ресурсом трохи більше, аніж на 50%. Себто, ситуація хоч і не критична, але доволі неприємна. Додамо, що в принципі придбати якісь добрива на внутрішньому ринку можна, але ціни на них вкотре здійнялися до небес. Та й привезти їх, навіть якщо мова йде про десятки кілометрів відстані, справа дуже непроста за нинішніх умов.

Відповідно, у багатьох фермерів виникає логічне запитання: а може якось цього року обійтися зниженими нормами внесення мінеральних добрив чи обійтися без них взагалі? Мовляв, хто його знає як воно буде далі, і вгатити останні гроші у вагон селітри чи карбаміду теж справа непевна…

Почнімо із того, що хоча чимало господарств в Україні працює за інтенсивними технологіями вирощування, які передбачають солідні норми внесення міндобрив, незрідка – на основі точних аналізів ґрунтів, така метода діє далебі не скрізь. Так, можна скільки завгодно розписувати норми внесення на конкретному полі макро- та мікроелементів із точністю до грама, але у дійсності дозволити собі вносити по 500-600 кг/га міндобрив у фізичній вазі міг не такий вже великий відсоток агровиробників. Переважно це окремі просунуті технологічно агрохолдинги та міцні середні господарства. Дійсно, там чітко за усіма схемами вносилася належна кількість NPK з осені, а навесні – азоту, а також сірки і магнію. При цьому зверталася пильна увага на забезпечення сільгоспкультур ключовими елементами живлення.

Якщо ж говорити назагал, то заїхавши до першого-ліпшого фермера, який обробляє декілька сотень гектарів землі, можна переконатися, що людина провадить мінеральне живлення кукурудзи чи соняшнику, так би мовити, по ситуації. Тобто, є волога в землі і кошти на рахунку – даємо більше, немає – вносимо, те що є на складі, зовсім немає – то нічого й не вносимо…

Найчастіше за такої технології вирощування, скажімо, соняшнику, усе мінеральне живлення, яке вноситься – це буквально 100 кг/га селітри чи карбаміду навесні, чи як варіант – амофосу. Якщо у якийсь сезон виходить непогано заробити, то з осені можуть розкидати ще по 100 кг/га нітроамофоски.

Що цікаво, у переважній більшості випадків врожайність того ж таки соняшнику від такої помірної технології мінерального живлення фактично не страждає. В тому разі якщо фермер має більш-менш нормальну сівозміну, вміє зберегти вологу в ґрунті, розпорядитися пожнивними рештками, а також ефективно внести гербіцид і фунгіцид.

Понад те, в окремі сезони такі фермери взагалі не вносять мінеральних добрив, найчастіше через брак коштів чи очевидний дефіцит вологи в ґрунті. І нічого ніби, якось вони працюють та вирощують по 3-4 т/га соняшнику.

Відповідно, навряд чи можна вважати таку стратегію мінерального живлення сільгоспкультур хибною чи недоречною. Адже це все – однорічні культури, і головним критерієм оцінки успішності їх вирощування є саме показник рентабельності. І якщо фермер уміє виростити такий самий врожай як на 100 кг/га, як інші – на 300 кг/га міндобрив, то його можна лише похвалити.

Звісно, що землю не обдуриш і така стратегія може працювати лише до пори, до часу. Та з іншого боку, якщо фермер щороку вміло розпоряджається пожнивними рештками, забезпечуючи їх якісну мінералізацію, а також бодай раз на 5 років вносить органічні добрива, то такий підхід може бути цілком ефективний. Втім, наразі ми говоримо про конкретний нинішній сезон. Дасть Бог, все буде гаразд, і восени можна буде зарядити землю поживними речовинами на повну.

Агрохімічні аналізи ґрунтів щодо вмісту тих чи інших елементів живлення та побудова на підставі цих даних схеми мінерального живлення, очевидно що ефективно працюють далеко не у всіх регіонах, і не кожного сезону. Минулої осені ми поспілкувалися із керівником господарства, що працює на Миколаївщині. Чоловік років 7 поспіль активно використовував елементи точного землеробства, зокрема, робив аналізи грунту на вміст поживних речовин. Наразі ж він абсолютно відмовився від цього, на користь визначення запасів продуктивної вологи у ґрунті, і заразом істотно скоротив норми внесення міндобрив. Його логіка у даному разі просто бездоганна: навіщо вам пакувати ґрунт фосфором та калієм, якщо через брак вологи рослини їх банально не зможуть засвоїти? А той же фосфор, пролежавши у ґрунті декілька місяців, взагалі може зв’язатися у недоступні для кореневої системи рослин сполуки… Це просто марна витрата коштів і все. Значно розумніше дати меншу норму добрив, але у рідкому вигляді і безпосередньо під корінь рослини. Якщо ж буде, не доведи Господи, зовсім сухо, як у катастрофічному сезоні 2020 року, то краще взагалі вже нічого не вносити.

Тому, повертаючись до початку нашої розмови, зазначимо, що нічого страшного не трапиться, якщо ви замість 200 кг/га карбаміду під кукурудзу, дасте 100 кг/га чи навіть 60-70 кг/га. В принципі, навіть якщо кукурудзу, а надто соняшник, доведеться посіяти взагалі без мінеральних добрив, то на нормально доглянутому полі, також все буде гаразд. Запаси поживних речовин у ґрунті, за котрим стежили хазяйським оком та регулярно провадили основне внесення добрив, є досить значними. І один рік можна спокійно обійтися без додаткового живлення. Якщо буде все гаразд із вологою, то рослини все знайдуть самі. Якщо ж ні, то жодні добрива не допоможуть.

Інша річ, що паралельно слід вживати застережних заходів щодо недопущення інших стресів у рослин. Так, необхідно рішуче контролювати бур’яни, спроможні витягнути велику частку елементів живлення із грунту. З цією метою слід використати хороші гербіциди, якщо вони є, і здійснити їх внесення якомога більш правильно, орієнтуючись на рекомендації виробника із застосування препаратів. Якщо ж маєте проблеми також з наявністю ефективних гербіцидів, то варто згадати про просапні культиватори. У цьому сезоні, це саме те, що треба.

Пильну увагу слід звертати і на застосування інсектицидів (само собою), а також на фунгіцидний захист рослин. Соняшник у обмеженій сівозміні цілком може вижити та дати нормальний врожай без міндобрив, але якщо здійснити бодай одну фунгіцидну обробку, то справа може повернутися дуже кепсько. Не зайвим буде і застосування якогось недорогого органічного стимулятора росту – гумату чи комплексу амінокислот. Це дасть змогу запустити додаткові механізми всередині рослини і вона, зокрема, буде ефективніше засвоювати поживні речовини із ґрунту.

Тепер поговоримо про те, без чого не можна обійтися в плані мінерального живлення при вирощуванні сільгоспкультур за суперекономічною схемою.

По-перше, бодай 40-50 кг/га азотного, азотно-фосфорного чи азотно-сірчаного добрива під передпосівний обробіток чи разом із насінням, вочевидь, рослинам не завадять. Особливо, якщо у ґрунті є волога та високі шанси на те, що діюча речовина буде швидко засвоєна. Тому якщо є певні запаси міндобрив у господарстві є, цим потрібно скористатися.

По-друге, кожна культура має критично важливі для себе мікроелементи, від забезпеченості якими багато в чому залежить стійкість рослин до стресів та фінальна врожайність посівів. Так, скажімо, для кукурудзи це цинк, частково молібден, для ріпаку – бор та сірка, для соняшнику – бор і цинк. Тому листові внесення бору, цинку та деяких інших ключових мікроелементів повинні обов’язково виконуватися. Від цього прямо залежить фінальна рентабельність вирощування сільгоспкультур.

По-третє, якщо ми вирішуємо використовувати якісь додаткові стимулятори росту, антистресанти чи листові мікродобрива, то це потрібно робити до, а не після настання стресових умов для розвитку рослин. Жоден, навіть найкращий гумат чи екстракт водоростей не допоможе, якщо його внести на вже пожухлі від спеки рослини. Хочемо отримати бажану ефективність – даємо їх перед ключовими фазами розвитку, коли рослини активно ефективно засвоїти активні речовини своїм листовим апаратом.

Ну, і нарешті – діємо по ситуації і все буде добре. Запам’ятався коментар польського фермера до інформації про те, що у цьому сезоні українським аграріям доведеться вирощувати зерно зі зниженими нормами міндобрив. Мовляв, ну ці українці дають – нічого не бояться. Я от у себе в Польщі цей рік вже сію без добрив, бо хтозна, що далі буде, а вони нарікають, що не можуть повні норми вносити!

Анатолій БАГАЧУК