«Я і сам знаю!»

Років сім тому я прибув до одного із господарств на Слобожанщині, аби написати про результати роботи нової сівалки, яку придбав його керівник. Звісно, що я почув про машину масу компліментів (ще б пак, віддали за неї грубі гроші!), а тому лишилося переконатися в словах мого співрозмовника безпосередньо в полі.

І досі пригадую власне здивування, коли на полі, де вчора відпрацювало нове придбання господарства майже все насіння гороху лежало на поверхні грунту… Лишень де-не-де простежувалися острівці більш-менш нормально засіяної землі.

Зізнаюся, тоді моя основна версія такого кричущого дисонансу поміж іміджем виробника сівалок та реальними результатами сівби, була не на користь виробника. Мовляв, що вони йому підклали? Однак згодом я дедалі частіше переконувався, що проблема криється не в техніці, а в чомусь іншому, а саме – в невмінні правильно використати ту чи іншу машину чи агрегат.

Загалом ця проблема є доволі поширеною в Україні і як це часто трапляється, її причини мають комплексний характер.

Почнімо із того, що агровиробники, надто ж ті котрі працюють відносно нещодавно, не завжди можуть правильно обрати модель тієї чи іншої техніки для власного господарства. Гроші ніби є, хочеться взяти щось дійсно класне і путяще, а тут просто очі розбігаються! Десять різних тракторів на вибір, двадцять сівалок, обприскувачі, грунтообробка – кожен себе хвалить та обіцяє, що все буде чудово. На виході ж ці слова підтверджуються далеко не завжди. То трактор не може потягти як слід широкозахватний агрегат і «мілить», хоча у паспорті записано, що повинен, то сівалка плодить самі «двійники», то ще щось… І найприкріше, що на машині написано великими літерами «Фірма», а діла нема. Якщо ще у сервісі немає компетентних інженерів, тоді починаються справжні проблеми. І лежить тоді горох на полі, приваблюючи пернатих та хвостатих представників довколишньої фауни.

Йдемо далі – поганої техніки не буває, або вона трапляється дуже рідко. Якщо десь за океаном чи тут в Україні умовний «буржуа» інвестував мільйони доларів у виробництво, роками розробляв конструкцію, а тоді почав їх продавати тисячами чи десятками тисяч штук по всьому світу, то цей трактор чи сівалка не можуть бути недосконалими. Уся нова сучасна техніка має плюс-мінус однакову якість у своєму ціновому сегменті. Так побудована нинішня глобальна економіка. Машини різних виробників відрізняються поміж собою перш за все наявністю тих чи інших функцій, їх пріоритетністю, запланованим терміном безвідмовної роботи, а не поняттями «хороша» чи «погана». На кожен товар, як кажуть, є свій купець.

Тому починати вибір бажаного придбання слід із пошуку хорошого продавця. Хорошого – це не такого, який скине якусь тисячу євро і подарує пляшку французького коньяку у якості бонусу, а компанії, у якій тримаються тямущі інженери та маркетологи. Така фірма продає трактори чи комбайни не в стилі «привезли, скинули і поїхали», а провадить нормальну передпродажну підготовку. Це означає, що інженер та трактористи господарства згадають свої шкільні роки, визубрюючи конструктивні та експлуатаційні особливості машини. Після того – проїдуть не одну загінку, аби навчитися провадити необхідні налаштування. І навіть після того продавці приїздитимуть до господарства, мірятимуть глибину висіву, хреститимуться і знову показуватимуть як і що потрібно робити. Власне такий підхід до справи і називається «надійним партнерством».

Однак, як би того не хотілося, але усієї відповідальності на дилера не перекладеш. Та й не завжди дилери поводять себе так, як було описано вище. Люди скрізь працюють різні, в тому числі – і в господарствах. Тому надзвичайно важливо не допустити надмірного впливу того самого людського фактору, бо «лежатиме горох на полі», а поряд стоятиме завмерлий трактор…

В своєму ставленні до техніки люди дивляться на три основні категорії. Перша – це ті, хто все дійсно вміє та знає та може розібрати-зібрати все до найменшої деталі, а потім знову скласти, і воно працюватиме. Проте таких, звісна річ, небагато, оскільки у кожного свої таланти.

Друга категорія – це ті, хто не в змозі навіть колесо власної машини поміняти, але у них вистачає здорового глузду покластися на фахівця, який це зробить у крайньому разі. Головний принцип, яким вони керуються в такому разі: не нашкодь, і вони цілковито праві.

Однак доволі численною у наших реаліях, в тому числі серед працівників, що працюють із технікою, є категорія людей, які віддають перевагу правилу «Я й так знаю!» разом із «Ще будете мене вчити!» та моїм улюбленим «Чого ти боїшся – нічого йому не станеться!». Коли ви чуєте слова «Нічого йому не станеться!» у відношенні до технічного обслуговування майна, будь це газовий котел, автомашина чи трактор, негайно бийте на сполох. Якраз щось тоді, зазвичай, і трапляється.

Це ми до того, що ініціатива чи, відверте нехтування приписів у поводженні із технікою за наявності інструкції із експлуатації техніки зрозумілою мовою майже завжди призводить до проблем. Часто доводилося бачити, як представники виробника тракторів основною рекомендацією щодо експлуатації своїх машин називають саме дотримання інструкції. Адже її писали і затверджували зовсім недурні люди, котрі при цьому безпосередньо зацікавлені у тому, щоб їхній товар працював якомога довше та ефективніше. Тому там детально вказано, коли міняти мастило і яке мастило краще брати, на якій передачі і на яку глибину орати, і як налаштувати глибину висіву насіння. Якщо на цьому папірці чогось і немає, то додаткову інформацію сьогодні запросити нескладно.

Але ж у справу завжди може втрутитися представник тієї самої третьої категорії технічних «фахівців», котрий розпочне роботу із машиною із «Я й так знаю!» і «Ще будете мене вчити!». О, це може бути надзвичайно цілеспрямована та впевнена в собі людина, яка не бачитиме жодних перепон для власного підходу. Ганятиме тоді трактор із тричі простроченим терміном заміни мастила (бо ж «Нічого йому не станеться!»), а налаштування сівалки здійснюватимуться переважно за допомогою молотка.

Причому тут справа не в чиїсь зловредності, а швидше у елементарній байдужості та небажанні освоювати щось нове. Якщо людина звикла працювати саме так, а не інакше, і не бажає розбиратися із якимось монітором чи автоматичною коробкою передач, то переналаштувати її саму буде доволі складно. Тим більш, що оптимальна глибина висіву чи норма розкидання добрив, це нібито і не її проблеми, а агронома та керівника господарства. Мовляв, моє діло маленьке – крутити «бублика» і якомога швидше рухатися полем.

Саме тому одним із головних завдань після придбання нової сучасної машини у господарства повинно бути не просто навчання людей, які із нею працюватимуть, а донесення до їх свідомості важливості того, що відбувається. Наприклад, за допомогою цього трактора із безступінчастою коробкою передач можна працювати відчутно швидше, комфортніше і витрачати на 10-15% менше пального. Але при цьому не треба натискати на газ до килимка, а навпаки, працювати і помірному режимі. Тоді і швидкість буде оптимальною, і потужність машини, і витрата пального. Так то воно так, але як свідчить практика, незрідка почувши таку радісну новину, механізатор киває головою, сідає в кабіну і… жене машину полем, так як він звик.

Звісно, що у більшості випадків найманому працівникові байдуже, скільки пального, посівного матеріалу чи мінеральних добрив заощадить його роботодавець. Це природньо, оскільки людину цікавлять перш за все її власні заробітки та зусилля. Відповідно, краще всього спробувати поєднати ці обидва незалежні вектори, стимулювавши працівників додатковою копійчиною.

Скажімо, можна поставити умову, що в разі досягнення бодай 5% економії пального, йому буде виплачена пропорційна премія. Чи якщо агроном переконається у тому, що кукурудза чи соняшник посіяні як слід, із використанням іноваційних функцій сівалки, то усі відповідальні отримають премії. В інакшому разі можна сподіватися хіба що на добру волю працівників, а люди, як ми вже казали, далеко не завжди схильні собі завдавати клопотів із освоєнням нових технологій, якщо не пов’язують це зі зростанням своїх заробітків.

Повертаючись до питання вибору нової техніки для господарства та максимально ефективного її використання слід згадати про очевидну істину: не бери того, чим ти не зможеш скористатися. Є різні умови роботи, різні фінансові можливості та різний рівень технологічного розвитку агрокомпаній. Хтось працює на рівні провідних світових технологій, а для когось і досі імпортний трактор в новинку. І дуже прикро, коли продавці техніки намагаються «встромити» господарству, яке лишень почало ставати на ноги, і досі працювало винятково на вітчизняній, може ще радянській техніці, суперсучасний трактор із максимальною кількістю опцій. Оце, мовляв, ви тепер покажете!

Мені доводилося зустрічати такі випадки, коли у колишній колгосп у глухій місцині, який довго збирав гроші на перший імпортний трактор, продали одну із найсвіжіших, максимально «упакованих» світових новинок. Це був трактор, цілковито заточений під точне землеробство, із автоматичною трансмісією, суперрозумним та нашпигованим електронікою двигуном і мільйоном опцій, жодну із котрих покупець тоді просто не в змозі був використати. Просто зарано: на тому етапі до цієї машини не були готові, ані керівник, ані інженер, ані агроном, ані механізатори. При цьому всьому територіально господарство дуже далеко знаходиться від дилера. Але людям продали цей трактор, оскільки це було вигідніше по грошах, аніж запропонувати простішу і дешеву машину. Не знаю, чим це все закінчилося, але вже у перший рік після продажу там назрівали якісь проблеми.

Тому при виборі нової одиниці техніки краще керуватися принципом – ми беремо не техніку, ми беремо технологію. Тобто, машина ідеально підходить або під вже наявну в господарстві технологію, або під нову, яку планується впровадити. Та, звісно ж, перед тим слід досконально вивчити усі її особливості і платити гроші тільки за ті опції, котрі реально будуть використовуватися.

Василь ЛЯШЕНКО