За прямим призначенням. На що слід звертати увагу при виборі просапної сівалки.

Фактично в переважній більшості випадків просапна сівалка підбирається під дві культури-годувальниці вітчизняних фермерів – соняшник та кукурудзу. Сою більш-менш масштабно вирощує не багато господарств, не кажучи вже про горох, а озимий ріпак аграрії прагнуть сіяти чимось специфічним, не зрідка моделлю, що має стріп-тільне спрямування. Натомість поля під соняшником та кукурудзою сукупно займають левову частку площ, тому кожен покупець прагне поєднати дві суперечливі речі – продуктивність та якість висіву насіння.

Якщо власник господарства добре знається на сучасній посівній техніці й має достатньо пухкий гаманець, то як під соняшник, так і під кукурудзу може обрати окремі спеціалізовані моделі посівних агрегатів. Такий підхід може бути ефективним, хоча тут багато чого залежить від конкретної ситуації. На ринку України сьогодні більш ніж достатньо сучасних модифікацій посівних агрегатів на будь-який смак, будь-яку технологію вирощування й відповідно під різні фінансові можливості.

Ціна нових просапних сівалок починається з кількох тисяч доларів, якщо вести мову про бюджетніші моделі українського виробництва, проте може сягати й захмарних сум. Доводилося не раз чути про 24-рядні супероснащені посівні гіганти відомих виробників, котрі обійшлися їх новим власником в суми 260, 280, 300 чи 320 тисяч доларів. За такі гроші можна купити хороший потужний трактор, що додатково свідчить про те, що якість та продуктивність висіву насіння соняшнику та кукурудзи для фермерів є важливим чинником, тому вони не шкодують для цього жодних грошей.

З іншого ж боку іноді доводилося «прозрівати», оглядаючи на подвір’ї невеликого фермерського господарства, де менше 11 т/га не збирають, кукурудзяну сівалку, виготовлену ще у… 1990-затертому році. Якось же люди працюють і щось собі там розраховують, якщо їх влаштовує така музейна рідкість.

На ринку ж нових сівалок відомих виробників ціна агрегатів із приблизно схожими характеристиками може відрізнятися в три-чотири рази. Іноді в кулуарах від продавців дорожчої техніки доводилося чути про те, що, мовляв, навіщо фермеру платити за нашу сівалку 100 тисяч доларів, якщо модель конкурентів із аналогічними характеристиками коштує 30-40 тисяч.

Простіше кажучи, якщо ви вирішили вибрати нову сівалку для соняшнику та кукурудзи, то радимо спершу добряче поміркувати. Переплачувати ніхто не любить, так само як і пускати гроші за вітром. Тому давайте оцінимо об’єктивні критерії вибору моделі, виходячи із конкретних реалій.

Почнімо з продуктивності роботи – чи не найважливішого критерію при виборі сівалки, особливо для кукурудзи. Адже у весняну посівну, надто ж за нинішніх кліматичних умов, важлива кожна година роботи. Чимало виробників нині розвернули з цього приводу потужну маркетингову кампанію. Мовляв, за допомогою нашої новинки ви посієте ледь не удвічі швидше.

Які чинники впливають на продуктивність роботи сівалки?

По-перше, це кількість висівних секцій або ж рядів. Вона буде однаковою, умовно кажучи, що у суперагрегату відомого світового виробника, що у виробу «Хацапетівського заводу сівалок». Ми можемо лише спробувати придбати посівний комплекс із більшою кількістю рядків, наприклад, не 12, а 16, проте під це діло потрібний більш потужний трактор. Ну, і не на всіх полях можна працювати агрегатами з великою робочою шириною.

По-друге, це швидкість самої сівби – фактор доволі суперечливий. Так, нам доводилося чути про те, що в Україні є технологічно просунуті агрокомпанії, у яких вдається сіяти кукурудзу зі швидкістю понад 15 км/год і навіть отримувати трохи вищу врожайність, аніж раніше, за рахунок того, що вдалося посіяти раніше. Це чудово, і хотілося б сподіватися, що таких показників вдасться досягнути також іншим господарствам. Але, мабуть, не всім. Бо одна справа – ганяти трактором із широкозахватною сівалкою по «футбольному полі», а зовсім інша – десь на подільських кручах чи посеред високовольтних ліній. Хочемо ми того чи ні, але швидкість обмежуватиметься різними чинниками, в тому числі і другорядного плану, наприклад, кваліфікацією механізаторів. Якщо останнє – справа вирішувана, то із особливостями рельєфу нічого не поробиш.

І головне, що зберегти високу якість висіву на надвисоких швидкостях вдається далеко не завжди. Недаремно виробники посівного матеріалу у своїх рекомендаціях скромно вказують, що аби все було гаразд, бажано сіяти зі швидкістю не вище, аніж 7-8 км/год. Вдалося комусь забезпечити чудові результати врожайності на швидкості 14-16 км/год – честь йому і хвала, але це до снаги далеко не всім через цілком об’єктивні чинники.

Додаткові фактори, що впливають на продуктивність сівби – місткість бункера, кількість бункерів, особливості їх завантаження тощо. У цьому питанні потрібно враховувати два ключові моменти. Перший – найбільший бункер для насіння далебі не завжди означає найвищу продуктивність сівби. Адже це може означати нижчу маневреність, потребу у вищій потужності трактора та більше навантаження на осі агрегату. Другий момент – втрати часу при заповненні бункерів для добрив та насіння прямо залежать від організації логістики та людського фактора. Якщо трактор із сівалкою стоятимуть годинами, чекаючи, поки підвезуть посівний матеріал, перекурять та засиплють в бункер, то жодна рекордна місткість бункера не матиме значення.

Окремого розгляду заслуговує питання застосування точних технологій при сівбі. Так, у тому, що при сівбі соняшнику чи кукурудзи потрібен сучасний трактор, оснащений обладнанням для паралельного водіння за якомога більш точним сигналом, немає жодних сумнівів. Аналогічні як і різні технології контролю висіву. Автоматизуймо усі польові операції, позбудьмося пропусків та перекриттів, і всі показники посівної кампанії заблищать новими барвами. Вищою буде і продуктивність, і якість сівби, знизяться ризики, коротше кажучи, все буде чудово.

Та з іншого боку, замовляти кожен елемент оснащення нового посівного комплексу слід із упевненістю в тому, що, по-перше, він буде ефективно використовуватися, а, по-друге, він окупить свою вартість у якісь адекватні терміни. У якості ілюстрації наведу недавню розмову з одним із провідних аграрії в Кіровоградській області. Я почав розпитувати, чи використовує аграрій відключення секцій, диференційований висів тощо, то отримав дещо несподівану відповідь. Мовляв, штука це хороша, не заперечую, але навіть на моїх двох тисяч га сукупно соняшнику та кукурудзи вона себе окупить хтозна коли.

«У нас тут степ, густота сівби мінімальна. Якщо з неї заощаджувати 2-3% посівного матеріалу, то в рік виходитимуть смішні цифри економії. А мені пропонують придбати нову сівалку, оснащену цими усіма технологіями, вартістю майже 300 тисяч доларів. Коли вона себе окупить?».

Справді, мабуть, так воно і є. На думку мого співрозмовника, диференційований висів може бути економічно доцільним у тих агрокомпаніях, де один агрегат засіває тисячі гектарів кукурудзи на рівних полях, щоразу змінюючи густоту висіву на вищих рівнях. Тоді дійсно щорічна економія на посівному матеріалу може становити такі суми, котрі дадуть змогу позитивно вплинути на рентабельність вирощування кукурудзи.

Ну, і нарешті звернімо увагу на те, що сучасна просапна сівалка повинна обов’язково мати функцію припосівного внесення добрив, і краще за все – рідких добрив, якщо дозволяють технологічні можливості господарства. З огляду на вражаюче подорожчання мінеральних добрив та потребу забезпечити якомога більш якісний початковий розвиток рослин, саме розумний підхід до стартового розвитку рослин істотно розширює можливості аграрія. Це один із важливих інструментів управління врожайністю та підвищення стійкості сходів рослин до стресів. А також – можливість оптимізувати витрати на мінеральне живлення посівів.

Іван МАРЧЕНОК