Замість газу…

Декілька років тому я побував на великому елеваторі на Тернопільщині. Метою візиту було ознайомлення із технологією сушіння зерна половою та іншими відходами. Цікаво, що підприємство майже повністю перевело свої потужності із природного газу на полову, однак на той момент ще не відчуло економічного ефекту.

Гадаю, що сьогодні такі зерносховища будуть на коні, враховуючи наростаюче здорожчання газу. Блакитне паливо вже хтозна який тиждень поспіль б’є усі рекорди вартості на світових ринках. Не за горами той день, коли трісне кволий урядовий бар’єр на шляху цього подорожчання і промислові підприємства отримають ринкову ціну природного газу. І буде вона, вочевидь, просто жахливою.

Загалом це відбувається і сьогодні, оскільки газ вперто дорожчає. На ринку щодня з’являється інформація про те, що той чи інший елеватор відмовляється приймати на сушіння кукурудзу, а особливо зерно зі значним перевищенням вологості. Річ у тім, що існуючі тарифи на доробку зерна не покривають зростання вартості природного газу, а від нових тарифів у фермерів просто стає волосся сторчма…

Повертаючись до згаданого на початку нашої розповіді елеватора, зазначу, що керівники його стверджували, що дехто із сусідів над ними відверто насміхався, дізнавшись, що ті переводять зерносушарки на полову. Мовляв, що ви тут вигадуєте: це ж елеватор! Яка тут полова, солома чи дрова? Відкрутив краника та суши собі спокійно. Все чистенько, красиво і без клопотів. Не треба думати де взяти паливо, як його перевезти, де скласти чи зсипати…

Те ж саме – про кпини сусідів – розповідав мені і один власник великого господарства на Тернопільщині, який також перевів зерносушарки на відходи зерноочистки. Мовляв, ти що такий бідний, що не можеш собі природний газ дозволити і мусиш оце «гратися» із половою…

Без жодної зловтіхи зазначимо, що, ймовірно, сьогодні насміхатися над прихильниками альтернативного палива для зерносушарок навряд чи хтось буде. Навпаки, навіть найзатятіші поборники твердження «газ – є газ, відкрутив краника і суши собі спокійно», мабуть, самі не проти того, щоб якось скоротити шалену собівартість післязбиральної доробки зерна. Однак вийде це, на жаль, не у всіх, в тому числі через реальні та уявні недоліки сушіння зерна на альтернативному паливі. Ось про них ми і поговоримо.

Почнімо із перерахунку альтернативних видів палива для сушарок. Це традиційні дрова, це штучні деревні пелети, це солома різних культур, починаючи від ранніх зернових та закінчуючи ріпаковими та соняшниковими брикетами, і це полова. В принципі можна згадати і про якісь інші види твердого палива, але переважно це саме описані вище його види.

Якщо говорити про вартість такого палива, то вона може істотно відрізнятися у різних господарствах та регіонах. Так, зрозуміло, із дровами буде легше десь на Поліссі, та при цьому ціни на них сьогодні такі люті, що пощастить із цим видом палива лише окремим аграріям, які домовляться про відходи санітарної чистки лісів та лісосмуг, або ж які самі здійснять таку процедуру в межах чинного законодавства.

Деревні пелети дорожчі, але із ними успішно функціонує цивілізований ринок. Тобто, їх можна замовити, їх регулярно привозитимуть, засипатимуть в топку, і при цьому пелети забезпечать рівномірне передбачуване горіння. За великого бажання можна взагалі налагодити виробництво деревних та інших видів пелет безпосередньо в господарстві і це буде вельми розсудливе рішення. Ще краще – засіяти пару десятків гектарів спеціальними швидкоростучими рослинами для виробництва паливних пелет, наприклад, вербою. Але це вже до справи слід поставитися максимально ретельно.

Дуже непогано показують себе зерносушарки на соломі, зібраній із поля. Зібрані тюки та рулони по одному закидаються у топку за допомогою навантажувача. Горіти така маса соломи може впродовж декількох годин. Тут головне, щоб конструкція теплогенератора забезпечувала по-справжньому рівномірне горіння.

Натомість серйозним недоліком використання соломи для сушіння зерна чи опалення промислових об’єктів є те, що вона як цінне органічне добриво забирається із поля. Це не дуже добре, хоча ця проблема вирішувана, наприклад, за рахунок регулярного внесення на поля органічних добрив.

І нарешті, це вже згадувана нами полова, яка також може бути дуже непоганим варіантом. Збирають полову зазвичай після очищення великих обсягів зерна, включно до того, що вивозять її із тих господарств та елеваторів, де із відходами зерноочистки просто не знають, що робити. Як на наш погляд, істотною перевагою використання полови у якості палива є те, що на відміну від дров, котрі потрібно постійно закидати в топку, чи від тюків соломи, сипучість відходів зерноочистки дає змогу автоматизувати подачу палива в топку. Тобто, потік полови прямує трубами, немовби «солярка», подаючись в оптимальному з точки зору підтримання температури режимі.

І тут ми підходимо до однієї із основних проблем, що стає на перепоні планам багатьох фермерів щодо переорієнтації сушіння зерна на альтернативні види палива. Це міф про те, що сушіння на дровах, соломі та ін. не дає змоги витримувати постійну задану температуру горіння. Мовляв, вона то зависока, то занизька, а от газом виставив собі, наприклад, 70 градусів і сушиш, скільки потрібно.

Насправді це твердження не відповідає дійсності і передусім залежить від якості теплогенератора сушарки та кваліфікації оператора і сервісної служби. Так, на ринку пропонується досить багато відверто неякісних зерносушарок, що працюють на дровах та соломі, чиї виробники намагаються спокусити потенційного покупця зниженою ціною. Придбавши таке диво техніки, фермер дійсно ризикує отримати зерносушарку із нерівномірним нагріванням зерна, що істотно вплине на якість та продуктивність сушіння. Доводилося чути про випадки, коли агрегати із заявленою продуктивністю на 64 тонн/доба видавали заледве… 8 тонн.

Тому слід чітко розуміти, що у виборі моделі сушарки на альтернативному паливі варто дуже уважно звертати увагу на репутацію виробники. Адже в принципі можна придбати неякісну і газову сушарку, і так само мучитися із якістю та продуктивністю сушіння. Натомість на ринку України є більш ніж достатньо хороших високопродуктивних агрегатів для сушіння зерна і на дровах, і на пелетах, і на соломі. Понад те, практично будь-який відомий світовий виробник зерносушарок залюбки виготовить твердопаливну версію своїх моделей на замовлення клієнта із України. Цим шляхом давно пішли відомі європейські компанії, передусім ті, хто виробляє мобільні зерносушарки. Просто міняється теплогенератор і фермер, що звик користуватися обладнанням певного виробника на природному газі, так само спокійно працюватиме із соломою чи пелетами.

Повторимося, що ми знаємо десятки вітчизняних господарств, у яких без проблем експлуатуються зернові сушарки на альтернативних видах палива, причому їх власники не мають жодних якихось особливих проблем. Звісно, що це справа більш клопітна та марудна у порівнянні із природним газом. Потрібно налагодити безперебійне надходження палива до господарства, а також організувати його зберігання у великих обсягах. Тобто, необхідно під це виділити якісь забетоновані майданчики, ангари, мати напохваті вантажівки та навантажувачі. Ще більше клопотів, якщо доводиться збирати солому в полі в тюки, складувати їх та перевозити.

Дещо менші клопоти із деревними пелетами, в тому разі, якщо їх привозить спеціалізована компанія. Так само, за доробки великих обсягів зерна, в господарстві накопичуватиметься значна кількість відходів очистки, які можна відразу ж використовувати. Ліпше всього, продумати їх переміщення.

Коротше кажучи, клопотів буде чимало, але при цьому господарство отримує дві основні переваги. Перша – це звісно ж економія витрат на сушіння зерна. Не будемо говорити про абсолютні цифри, але правильне застосування альтернативного палива для зерносушарки дасть змогу витрачати від 1,5 до 3-3,5 разів менші кошти, у порівнянні із природним газом. Якщо ж правильно налагодити справу із половою та привезення її із сусідніх господарств та елеваторів, то цифри економії там набагато вищі.

Друга перевага застосування твердого палива – це очевидна виробнича незалежність господарства. Якщо у нас є накопичені власні запаси палива, то ми не є залежними ані від сторонніх елеваторів, ані від постачання газу в мережі, ані від цін на блакитне паливо. Це може бути дійсно зручно, надто ж якщо у організацію процесу інвестувати певні кошти та прорахувати усе до дрібниць.

Саме тому такі підприємства, як вже згадуваний нами елеватор на Тернопільщині, сьогодні мають значно вищі можливості для маневру та для економічного розвитку. Це ті інвестиції, які рано чи пізно спрацьовують.

Євгеній СИДОРОВ