Земельні пристрасті в період пандемії

Коронавірус послав земельні суперечки в країні на карантин. Нині не тучкуються мітинги біля Верховної Ради. Ніхто не розмахує радикальними транспарантами на кшталт «Ні продажу сільгоспугідь!» або «Не дамо роздерибанити неньку-годувальницю на поталу МВФ!» і не лякає перехожих під Верховною Радою гучними вигуками «Ганьба!». Хоча привід поманіфестувати є: вночі 31 березня народні обранці в сесійній залі парламенту ухвалили в другому читанні та в цілому суперечливий законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення (№ 2178-10). Таким чином, депутати 259 голосами фактично дали старт процесу купівлі-продажу агрогектарів.

Щоб остаточно оголосити про легалізацію торгівлі українськими чорноземами, залишається лише завізувати документ Президенту і оприлюднити його в офіційних засобах масової інформації. Вимоги провести з цього приводу загальнонаціональний референдум так і залишилися вимогами. Звісно, якби це голосування відбулося кілька тижнів тому, опозиція, як і обіцяла, вивела б людей на вулиці (ще недавно мітингувальники перекривали траси в регіонах та протестували попід стінами парламенту). Але нині вірус вгамував політичні пристрасті – масові акції під час пандемії заборонено. Тож опозиційним політикам доводиться послуговуватися дозволеними методами: коментувати на телеканалах. Мовляв, відбулося узаконення монобільшістю та їх прибічниками розпродажу держави під час кризи та карантину, коли можна наплювали на народовладдя й переступили через громаду. Ще один спосіб протидії, який дозволила собі у цей коронавірусний час опозиція – на сайті Верховної Ради зареєстровано більше десятка проектів постанови ВРУ, де депутати вимагають скасувати рішення про прийняття в цілому земельного законопроекту. Хитра тактика народних обранців полягає у тому, що до розгляду кожного з таких документів і відхилення їх у сесійній залі очільник парламенту не може підписати ухвалений Радою законопроект і передати його на підпис Главі держави. Таким чином, на певний час можна заблокувати набрання законом чинності. Але подібні заходи для представників опозиції (напевне, вони все розуміють) – це швидше змагання за перетягування рейтингу, а не спроба щось там скасовувати. Кардинально поламати ситуацію після ухвалення законопроекту майже нереально – надто багато на цьому шляху непереборних «якщо». Якщо народних депутатів збирають на третє за день позачергове засідання для вирішення саме цього питання, якщо під час пандемії обранці змушені натискати на кнопки у медичних масках з ризиком для їхнього здоров’я, якщо на відкриття і під час підсумкового голосування до сесійної зали парламенту прибуває особисто президент – це свідчать, що у грі – впливові люди, а на кону – ну дуже великі дивіденди.

Під час кількамісячного земельного марафону, що тривав у Верховній Раді з внесенням на розгляд цього законопроекту, було всякого. Народні обранці тягали один одного за грудки, скликали міні-майдани попід стінами парламенту та запрошували експертів на парламентські слухання. Науковці, юристи, аграрії були покликані у своїх виступах просвітити депутатів, розповісти про своє бачення цієї реформи. Таємною зброєю опозиції стало внесення до законопроекту більш як чотирьох тисяч правок. Після того робота Ради на довгий час фактично виявилася заблокованою, на чергових засіданнях у сесійній залі тижнями одна за одною розглядалися ці поправки – їх авторам відводилося по хвилині на виступ. Цей час промовці зазвичай використовували, аби повідати з трибуни, яку земельну аферу затіяли їх опоненти. Не можна сказати, що ця робота опозиції пройшла даремно.

Прибічники купівлі-продажу таки дещо вгамували свої апетити. За нинішньою редакцією, ринок має стартувати з 1 липня 2021 року, а не з 1 жовтня 2020-го, як було проголосовано в першому читанні. До 1 січня 2024-го право на купівлю гектарів для ведення товарного сільгоспвиробництва буде лише у фізичних осіб, також діятиме обмеження – не більш як 100 га в одні руки. Але вже з 2024-го цілком легально можна стати власником 10 тисяч гектарів. Питання, чи дозволяти іноземцям купувати українську землю, вирішуватиметься на референдумі, принаймні так декларується. Продаж державних та комунальних земель забороняється.

Саме історичне засідання розпочалося зі спічу президента Володимира Зеленського, який закликав сесійну залу голосувати «за», бо «дуже важливо, щоб у нас, дійсно, відбувалось підписання меморандуму з Міжнародним валютним фондом».

Підтримав виступи гаранта Конституції Петро Порошенко, який наголошував, що на карту поставлений дефолт України. За його словами, дефолт – це інфляція, знецінення грошей, інший курс національної валюти, різкий ріст безробіття, дестабілізація банківської системи. І заплатить за це все український народ. «Саме тому «Європейська солідарність» і я, як її лідер, будемо голосувати «за» – і закликав усіх наслідувати їх приклад.

Але більше палких промов пролунало на тому засіданні знову таки з боку представників опозиції, які мали в залі часову перевагу, адже продовжували розглядати внесені правки. Депутати рідко говорили по-суті, більше використовували свої хвилини для пропаганди та політичної агітації.

За словами Нестора Шуфрича, принципова позиція «Опозиційна платформа – За життя», політичної сили, яку він представляє – щоб

народ України висловив свою думку на референдумі. Люди самі мають вирішити, чи відкривати ринок сільгоспгектарів

«в умовах зубожіння, в умовах економічної і соціальної кризи, коли ми на останньому місці з усіх соціальних показників і коли сьогодні Україна на першому місці за рівнем бідності. І я вже приводив приклади, що наші найближчі сусіди мають ціну на землю в 7 разів дорожче, і доходи, і пенсію також приблизно на цей же рівень більше. А Франція, Німеччина відповідно в 20-25 разів мають і вищі доходи, і вищу ціну на землю <…> але доходи наших громадян мізерні. Пенсія сьогодні вже майже 50 доларів. І що ми чекаємо, на що провокуємо людей? Продати останнє, що може забезпечити в майбутньому їх родину. Тому я хочу звернути увагу, що в цих соціально-економічних умовах запроваджувати будь-які кроки, які стосуються приватизації або обігу земель сілгосппризначення, недоречні й шкідливі, і суперечать національним економічним інтересам»

Він запропонував по-господарськи ставитися до власних національних природних ресурсів:

«якщо ми хочемо допомогти нашим громадянам отримати готівку за їхні майнові права, так давайте випишемо механізм наступний: кредитування на 10 років, хай буде це навіть з визначення вартості землі в середньому 35 тисяч гривень, тобто більше ніж тисяча доларів за гектар. А сьогодні говорять, що земля планується купуватись-продаватись у середньому за 700-1000 доларів. Так нехай люди під іпотеку, під свої майнові права отримають кредит у державному банку під заставу власних ділянок на 10 років.
І, якщо вони не захочуть повертати кредит, ця земля через державні, підкреслюю, державні банки перейде до державної власності.
Сьогодні нам не вистачає 6 мільйонів гектарів для відновлення лісосмуги. Що таке руйнація лісосмуг? Це корозія наших земель. Це знищення нашого всесвітньовідомого чорнозему. Так давайте по-господарськи поставимося до власних національних природних ресурсів і з повагою до людей. Так, аргумент, дійсно, має право на життя, що люди хочуть грошей вже сьогодні. Так давайте забезпечимо їм механізм кредитування через державні банки, ще раз підкреслюю, на 10 років і під ті самі 5 відсотків.
Нескладно буде порахувати, що тисяча доларів під 5 відсотків на 10 років – це повернути потрібно буде 1,5 тисячі. І у людей буде 10 років на те, щоб отримати вартість своєї землі, і 10 років спостерігати, що відбудеться з землею. Якщо вона їм буде не потрібна як майно, вони домовляться з банківською установою і з державою і передадуть землю у власність держави. Але я переконаний, що за ці 10 років ми, дійсно, зможемо зробити суттєвий крок вперед, підняти соціальні стандарти, підняти доходи наших громадян, підняти співвідношення внутрішнього валового продукту на душу населення і зробити цю землю за 10 років як мінімум в 7 разів дорожчу. І ми збережемо потенційні можливості наших громадян отримати більше ніж вони отримують зараз при негайному продажі».

Колегу по фракції підтримав Олександр Колтунович.

– Шановні виборці, – виголосив він у сесійній залі, – вашу увагу щодо головної позиції, головної ідеї щодо обігу земель сільськогосподарського призначення. Вам, виявляється, надають право купувати і продавати земельні ділянки. Безумовно, це благий намір, але що це означає? Це означає, що ви зі своєї мінімальної пенсії у 1638 гривень нібито зможете купувати земельну ділянку (гектар, наприклад) за кілька тисяч доларів. Інше питання – скільки вона ще буде коштувати за умови її зниження рівня капіталізації. Це нонсенс, тому що навіть, якщо ми візьмемо річні доходи, якщо ми візьмемо мінімальні фіксовані доходи, які є в країні, люди 70-80 відсотків залежно від року не зможуть бути людьми, які купують, фізичними, юридичними особами, які купують відповідні земельні ділянки. Тому ці гектари не для вас, ці гектари проти економіки України, а на користь або олігархам, або міжнародним транснаціональним корпораціям.
Ми бачимо дані трьох соціологічних досліджень. Це дослідження групи «Рейтинг», Київського міжнародного інституту соціології, а також дослідження Центру Разумкова.
Від 70 до 80 відсотків за різними даними, залежно від методології, громадян України виступає за проведення всеукраїнського референдуму щодо цього питання. Від 60 до 70 відсотків, якщо брати в залежності від тієї чи іншої соціологічної групи, готові прийти на референдум і проголосувати проти введення обігу земель сільськогосподарського призначення.
Доцільно розвивати інститут оренди землі. Недоцільно її продавати. Тому що з економічної точки зору це невигідно. За кілька років можна окупити вартість того земельного паю. Тобто ви за 2-3 роки за рахунок оренди відіб'єте повністю цей весь земельний масив. Невигідно продавати, а вигідно здавати<…>, розвивати довгострокову оренду. <…> З цієї точки зору ми якраз і наполягаємо на тому, щоб все-таки повернутися до оренди, а не продавати ті земельні ділянки, які є в громадян України, за низькими цінами, навіть у порівнянні з нашими сусідами.

Інша доповідачка від ОПЗЖ Тетяна Плачква апелювала до головуючого:

– Я вам хочу нагадати, що на одному із засідань аграрного комітету ви особисто сказали про те, що 28 років незалежності України казали про те, що землю продавати не на часі. Але сьогодні, у той час, коли країна захоплена епідемією коронавірусу, в той час, коли ми знаходимося в такому важкому економічному стані, ви кажете, що це є на часі. Будь ласка, зверніть увагу на те, що каже вам народ України, це точно зараз не на часі. Вона продовжила свій спіч, звернувшись до присутніх:– Шановні колеги, в цій залі є дуже багато фахових юристів, яких я дуже поважаю, а також у цій залі є дуже багато фактично заручників політичних ігор, які сьогодні відбуваються в залі парламенту <...>. Давайте знімемо цей законопроект сьогодні з розгляду й повернемося до нього хоча б після карантину.

Натомість Наталія Королевська (ОПЗЖ) закликала колег повернутися до здорового глузду. Адже, за її словами,

«не можна під час великої кризи, кризи, якої ніколи не було у світі, коли мільйонам наших громадян загрожує хвороба коронавірусу, коли сьогодні лікарі стоять на варті та намагаються захистити здоров'я людей, тут, у парламенті, деякі політики намагаються заробити на продажу України. Шановні, знімемо це питання з порядку денного, не будемо збурювати суспільство, не будемо порушувати Конституцію. Не можна зараз продавати українську землю».

А Микола Скорик (ОПЗЖ) наголосив на тиску з боку Міжнародного валютного фонду:

– Вони бачать, що в нас, на їх точку зору, співвідношення валового внутрішнього продукту і боргових зобов'язань, як вони вважають, не таке критичне. У нас є сільськогосподарська земля і в нас є ласі шматки державної власності. Саме тому нам нав'язують цей закон, і це, я підкреслюю, мародерство в такій ситуації продавлювати продаж української землі, коли будь-які активи на сьогоднішній день у країні знецінилися в рази, коли операційних доходів у наших підприємців немає взагалі. Я підкреслюю, це мародерство і грабіж українського народу, і це принципово відрізняється навіть відтоді, коли ми починали розглядати це питання на початку року <…> Наша держава не потребує для того, щоб захиститися від епідемії коронавірусу, запровадження ринку землі, в ситуації, коли ці активи нічого не вартують.

Фракцію ОПЗЖ підтримала «Батьківщина». Так, Іван Кириленко наголосив на позиції науковців, які закликають не торгувати, а рятувати землю. Він нагадав, що десяток років тому політична сила, яку він представляє, спираючись на позицію вчених, наголошувала, що

«з активного обігу, це значить з обробітку, треба виводити 8 мільйонів гектарів сільгоспугідь і боротися із водною, вітровою ерозією, закисленням, засоленням, підтопленням і опустелюванням. За 10 років зникло 10 тисяч річок з карти країни. Друзі, опустелювання і зміни клімату торкнулися України, мабуть, найбільше за інші держави. І це визнав Міжнародний фонд природи. Уже виводити з обігу треба 12 мільйонів. І запроваджувати потужну державну програму з захисту землі для майбутніх поколінь. Невже ми божевільні? Яка торгівля землею, коли її захищати треба. Друзі, коли почнеться дерибан, коли піде розпорошення сільгоспугідь, усі кинуться займатися бізнесом, а не захистом землі. Ось чому ми виступаємо за розвиток орендних відносин, щоб земля була в державній власності або в комунальній. Давайте викупимо землю в тих, хто хоче її продати, і віддамо в довготермінову оренду! І одразу варто запроваджувати потужну програму з її захисту для майбутніх поколінь…».

А за словами ще одного представника від «Батьківщини» Івана Крулька,

«найбільш ліквідний товар, який залишився в Україні, землю, у нас планується розпродати по ціні, якої зараз просто немає. Тому що люди в час цієї кризи, коли залишились без роботи, без засобів до існування, віддаватимуть за безцінь все, що вони мають, щоб вижити і прогодувати свої сім'ї». – Хіба по-господарськи, продавати найліквідніше за найдешевшою ціною?,

– виголосив доповідач і додав, що

Україна готова взяти кредит у МВФ, продавши землю і віддавши на поталу все, що є, – Вісім мільярдів доларів, щоб у цьому році повернути ті ж вісім мільярдів по боргах, які ми маємо. Хіба це по-господарськи?

Лідерка «Батьківшини» Юлія Тимошенко поінформувала сесійну залу, що

«466 місцевих рад, які представляють 14 мільйонів громадян України, виступили проти. У мене дуже просте питання до вас: якщо країна проти, то в чиїх інтересах діють ті, хто хоче голосувати за цей закон. Я можу сказати, в інтересах великих спекулятивних глобальних кіл, які хочуть реально поприймати участь в дерибані нашої землі. І тому я прошу вас зупинитися всіх, хто може, не проголосувати сьогодні за це приниження, ганьбу і зраду України».

Політик додала, що

«після епідемії коронавірусу світ уже не буде таким, як ми його знали до того, так само я можу сказати, що український парламент після голосування цього Закону про землю вже не буде таким, як він був до цього голосування. Поясню чому. Тому що зараз, а у мене сумнівів немає, що в цьому парламенті Закон про продаж землі пройде і пройде в самому ганебному його вигляді, але в той же час водорозділ пройде тут не між фракціями, а чітко буде видно, хто в цьому залі керований зовнішніми фінансовими колами, а хто все ще продовжує служити Україні. І ми побачимо по голосуванню кожної людини, у кого є ще совість і честь у вимірі України і її захисту, а у кого її немає».

У підсумку все так й вийшло. За законопроект проголосували 259 народних депутатів. 206 з них – представники фракції «Слуга народу», чого явно забракло б для прийняття результативного рішення. Але монобільшість знайшла 23 союзники з «Європейської солідарності», яку привів до Ради екс-президент Петро Порошенко, 13 дав «Голос», де лідером донедавна значився співак В’ячеслав Вакарчук, 12 – депутатська група «Довіра» (очільник – Олег Кулініч) та 5 голосів з’явилося на табло від позафракційних.

Підсумовувала Галина КВІТКА

До речі, кожен край має свій звичай

У Франції ринок сільськогосподарських земель працює під суворим наглядом держави та місцевої влади. Про міжнародний досвід, який може бути корисним і для нас, розповів під час конференції II Business & Legal Agri Forum, що відбулася у Києві президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов (цей захід було організовано виданням «Юридическая практика»).

За його словами, якщо власник хоче реалізувати ділянку, його право поважають, однак згоду на придбання землі конкретним покупцем має надати місцева громада. По суті, вирішують сусіди, чи може та чи інша особа бути власником ділянки в цій місцевості, виходячи з її намірів (що і як вирощуватиме, які технології використовуватиме, чи житиме тут тощо). Наприклад, якщо громада займається органічним овочівництвом, вона не схвалить угоду з фермером, який має намір використовувати хімічні добрива.

Важливі також досвід і знання. Щоб придбати сільгоспземлю у Франції, треба мати вищу освіту, хоча б на рівні бакалавра. Якщо ж гідного покупця не знайдуть, сама держава викуповує гектари.

У деяких випадках власнику землі (наприклад, успадкованої) можуть заборонити обробляти ділянку, і тоді її передають управителю, а власник отримує лише відсотки. Такий контроль спрямовано на те, щоб земля як невідновлювальний ресурс використовувалася максимально ефективно. Як наслідок, середня врожайність у Франції у 1,5-2 рази вища, ніж в Україні.