Земля на низькому старті (частина 1)

Наприкінці осені країна занурилася у земельні суперечки, викликані спробами правлячих еліт якнайшвидше скасувати мораторій і запровадити купівлю-продаж гектарів для ведення товарного агровиробництва. Якнайшвидше не вийшло, хоча ініціатори законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення (№ 2178-10), дуже цього прагнули, парламентська більшість навіть ухвалила документ у першому читанні. Але далі питання загрузло, як і слідувало очікувати, було сприйнято у штики опозицією. Одним не подобаються окремі пункти пропонованих новацій, другі наполягають на винесенні питання на загальнонаціональний референдум, адже, за опитуваннями, більшість українців таку аграрну реформу не підтримує. Треті просто пропонують відкласти запровадження ринку до кращих часів. Нині, мовляв, під час військових дій і існування значних непідконтрольних Києву територій такі пропозиції не на часі. А найбільш радикальні взагалі вимагають закріпити функції розпорядника землями для ведення товарного сільгоспвиробництва за державою. При цьому наводять приклад Сполучених Штатів: бо ж там землі з приватної власності навпаки викуповують, а ми збираємося свій фонд розбазарювати. Тож дискусії у Верховній Раді видалися гарячими, вряди-годи вони супроводжувалися непарламентською лексикою, народні обранці час від часу чубилися і блокували трибуну. Те саме відбувалося на численних передноворічних зібраннях парламентського Комітету з питань аграрної та земельної політики, на яких під головуванням його очільника Миколи Сольського прибічники ринку намагалися підготувати законопроект до другого читання, якнайшвидше відхиливши правки опозиції. Але і тут обговорення відбувалися на високих тонах. Іноді доходило до штовханини, а самого голову комітету опозиція намагалася усунути від ведення засідання. Буцімто, під його контролем перебуває 51 тисяча гектарів, тож наявний конфлікт інтересів. Ситуація наскільки загострилася, що ініціатори запровадження купівлі-продажу проголосували за проведення засідань у закритому режимі, тобто без участі представників аграрних асоціацій, громадськості. Тим часом, зі стін парламенту питання вихлюпнулося на вулиці з пікетами у Києві та регіонах. Протестувальники з гаслами «Ні продажу землі!» навіть перекривали рух автівок на дорогах. Врешті-решт ініціатори скасування мораторію змушені були піти на поступки у найбільш дискусійних моментах, знизивши у законопроекті допустиму концентрацію сільгоспгектарів в одних руках. Нині розглядаються пропозиції зафіксувати її у межах 10 тис. га, хоча раніше декларувалося 200 тисяч, що більш як удвічі перевищує площу Києва, що є, мовляв, добрим ґрунтом для створення латифундій. А положення про можливість купівлі с/г площ іноземцями президент Володимир Зеленський взагалі публічно пообіцяв винести на загальнонаціональний референдум. Власне кажучи, жорсткі суперечності під час розгляду законопроекту були передбачуваними, адже погляди на подальшу долю гектарів сільгосппризначення різних суспільних груп різняться.

Як, приміром, під час розподілу земельного пирога дійти спільного знаменника, об’єднавши інтереси великих холдингів, керівників середніх, малих агропідприємств, представників сімейних ферм і простих селян, які віддають свої паї в оренду без можливості їх продати? Одним з інструментів досягнення згоди мали стати парламентські слухання «Земельна реформа: вітчизняна модель обігу земель сільськогосподарського призначення». Дискусія тривала 4 грудня 2019 року в сесійній залі під вигуки пікетувальників, які зібралися під будівлею з вимогою не допустити розпродажу національного багатства – родючих чорноземів. Замість конструктивної розмови слухання перетворилися, подекуди, на політичні чвари, тож організований у стінах Верховної Ради представницький форум не тільки не розв’язав усі вузлики у проблемному клубку, але ще більше заплутав ситуацію.

Щоб усвідомити глибину проблеми, варто повернутися до згаданих вже парламентських слухань. Справедливості ради треба зазначити, що з трибуни, окрім самопіару окремих політичних сил, пролунало немало конструктивних думок і слушних пропозицій. Хоча дискусія видалася гарячою, а виступи учасників – суперечливими. Адже в сесійній залі, крім народних обранців та урядовців, зібралися аграрії, власники паїв, науковці, представники галузевих асоціацій та громадських організацій. В усіх своє бачення і різні інтереси щодо запровадження купівлі-продажу гектарів.

Відкрив слухання Перший заступник Голови Верховної Ради Руслан Стефанчук.

Він зазначив, що земля була і залишається нашим найціннішим активом, засобом нашого існування. Історично українець завжди вимальовувався як господар і власник. Наша задача – обговорити, яким чином випрацювати той механізм, який би дав можливість дати відповідь на одне з найбільш важливих питань сьогодення.

Реформування земельних відносин, нагадав Руслан Стефанчук, триває вже третє десятиліття. Ще на початку 1990-х в Україні була ліквідована державна монополія на землю і запроваджена приватна власність. Громадяни отримали у власність земельні частки (паї), але повноцінними власниками так і не стали, оскільки було запроваджено мораторій. Тому серед питань, на які сьогодні повинні дати відповідь: Чи виправдав себе мораторій? Як сьогодні вирішити питання щодо власності громадянина на землю? І питання не тільки щодо власників паїв. Ці питання ставлять усі громадяни України, які хочуть знати, хто в майбутньому буде використовувати українську землю: малі чи середні сільгоспвиробники, особисті селянські фермерські господарства чи великі аграрні підприємства? Відповідь повинна бути чіткою і зрозумілою для суспільства.

За його словами, «реформування земельних відносин в Україні має здійснюватися прозоро та зрозуміло для громадськості з урахуванням усіх напрямів розвитку економіки, в тому числі процесів децентралізації влади із передачею повноважень та фінансових ресурсів від центрального на місцевий рівень... Щорічно продовжуючи мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, ми, з одного боку, захищаємо інтереси громадян, щоб не купили їхню власність за заниженою ціною, а з другого – обмежуємо гарантоване Конституцією право власності на землю... Тож важливо прийняти збалансоване і правильне рішення».

Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов у своїй доповіді під час слухань також виступив за скасування мораторію:

– Коли ми говоримо про землю, потрібно говорити передусім про цілісність України і про те, що ми розбудовуємо Україну, і про агресію до України, і про окуповані території також... Військові гинуть і сьогодні, захищаючи те, що ми називаємо землею – землею у високому розумінні. Не можна говорити про якийсь шматок землі як товар, наприклад. І з усвідомленням цього я живу. І через це, хоч би як воно здавалося незрозумілим, вважаю, що не можна зволікати жодного дня з реформами.

Кожен, хто працює на землі, знає, що земля не дає можливості перепочити. Засіяти, доглянути, зібрати врожай -- це треба робити вчасно і не зволікаючи. Так само і держава не може зволікати, ми 30 років зволікаємо. Не зібраний вчасно врожай гниє, держава, якою не піклуються, гниє. Так само гниє і наша земля від недосконалого управління.

За словами «тіньовий ринок» криється дивна історія, коли не до кінця розроблено законодавство, не до кінця наповнений кадастр, не до кінця побудовані контролюючі служби. Усі використовують ситуацію, щоб нажитися. Передусім на людях, на українцях, які не можуть нічого зробити зі своєю власністю – землею. Україна – нація малих землевласників. У країні майже 7 мільйонів власників, які в середньому мають 3-4 гектари землі, але на весь світ розносяться сенсації про сотні тисяч гектарів, акумульованих агрохолдингами...

Акумулювання землі відбулося саме через те, що ми нічого не робимо...

Доки дискутуємо про модель ринку землі, вже десятиріччями спритні ділки за безцінь використовують сотні тисяч гектарів, що перебувають у володінні державних підприємств... А також Національної академії аграрних наук... Більше того, за роки мораторію і розмов про те, яку модель обігу земель обрати, в держави просто вкрали 750 тисяч гектарів... Було 1,5 мільйона в державній власності, нині їх виведено...

Потрібен нормальний обіг земель, щоб припинити безлад із державними землями... Кадастр недостатньо заповнений, недостатньо прозорий, незважаючи на те, що може бути прозорим. Є купа контролюючих органів, які мають благородні цілі, але, навпаки, заохочують корупцію та шахрайство...

Ми хочемо навести лад і дати можливість розвиватися аграрному сектору, – наголосив Тимофій Милованов.

Міністр також розповів з парламентської трибуни про економічний ефект від запровадження цивілізованого ринку землі, який, на його думку, стимулюватиме притік інвестицій в аграрну галузь України та прямі надходження до державного та місцевих бюджетів.

– Простими словами, – виголосив він, – нам потрібні довгі дешеві гроші для того, щоб аграрна галузь могла розвиватися. Нині додана вартість в Україні з гектара вдвічі менша, ніж у Польщі. Потрібно побудувати інфраструктуру і переробку навколо... Нормальна робота ринку земель, за нашими розрахунками, принесе лише за три місяці (тобто за жовтень-грудень 2020-го. – Г.К.) майже 9 мільярдів додаткових гривень зростання ВВП, тобто 0,23%. У 2021 році таке зростання очікується на рівні додаткових 30 мільярдів гривень і відповідно плюс 0,83% зростання ВВП.

Нормальне право власності на землю дасть змогу розвивати ті галузі АПК, які потребують значних вкладень у кожний гектар та довгострокове планування. Наприклад, попри рекордні врожаї та розвиток рослинництва, за 18 років площі під садами і виноградниками постійно скорочувались. Ми втратили 160 тисяч гектарів таких земель. Подібна ситуація із зрошенням, особливо на півдні країни. Із понад 2 мільйонів гектарів зрошувальних земель залишилося заледве 500 тисяч. Це мільярдні недонадходження від зниження врожайності.

Модель обігу земель уже є. За роки незалежності розроблено досить непогане законодавство: і Земельний кодекс, і Цивільний кодекс. Їхні положення є доволі збалансованими. Але ці кодекси не можна використовувати через мораторій...

У нас є кадастр, який одночасно є і корумпований, але і за багатьма параметрами, технічними і законодавчими, є кращий, ніж у певних економічно розвинених державах. Подумайте, як так може бути: законодавство краще, а результати гірші?!

Для нормального врожаю потрібне насіння, добрива, потрібні технологічні процеси, захист рослин, техніка, пальне, інфраструктура, треба вивезти зібране, продати... Потрібні гроші. Передусім, щоб посіяти, продати, заробити. І нормальні закони та правила – вони також неймовірно потрібні. У цьому й полягає реформа. Час до 1 жовтня 2020 року буде використаний для наведення ладу в роботі державних установ. Наприклад, постановою Кабміну затверджено Порядок надання кредитів для купівлі землі для малих фермерів.

Зауважте, я нічого не кажу про іноземців і право на придбання для них. Думаю, що навести лад на нашій землі ми можемо і самостійно. І потім вже вирішити, наскільки бути відкритими і для кого, і за яких умов тощо. Але не забувайте, що вже серед вас і нас всіх працюють іноземні фермери, не транснаціональні холдинги, а звичайні голландці, німці і датчани, які переїхали до України, бо люблять і працюють на українській землі, – зазначив Тимофій Милованов.

Голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський свою доповідь розпочав з аналізу ситуації, яку маємо в земельній сфері.

В Україні майже 41 мільйон гектарів земель сільгосппризначення. У власності держави – понад 7 мільйонів, у приватній власності – понад 33 мільйони. З тих земель, що у приватній власності, майже 26 мільйонів – це так звані пайові землі, які було передано колишнім працівникам колгоспів і частині працівників соцсфери.

Нагадав, що 3,7 мільйона гектарів земель сільськогосподарського призначення – це земельні ділянки, які виділялись для ведення особистого селянського господарства. На ці земельні ділянки мораторій не поширюється. Їхні власники можуть вільно продавати такі земельні ділянки. І за останні 15 років приблизно мільйон гектарів вже продано. А 3,7 мільйона – це територія середньої європейської країни.

Наголосив: ринок земель уже фактично існує. На цьому ринку продаються та купуються не лише земельні ділянки під ОСГ, які не підпадають під дію мораторію, а й підмораторні пайові землі. Формально нині не можна укласти договір купівлі-продажу підмораторної ділянки. Але можна укласти довгостроковий договір оренди до 50 років або договір емфітевзису. Разом з орендою чи емфітевзисом покупець – для підстрахування – оформлює довіреність на розпорядження, а в багатьох випадках – заповіт.

Станом на серпень 2019 року, за даними Держреєстру, 1,1 мільйона гектарів підмораторних земель уже фактично продано за такими договорами. І власник паю, який отримав гроші за оформлення таких документів, і людина, яка ці гроші заплатила, сприймають це саме як купівлю-продаж.

Отже, ринок працює через «сірі» схеми обходу мораторію. Такий «сірий» ринок є викривленим, що має свої наслідки. По-перше, люди, які купують у такий спосіб землю, розуміють пов'язані з цим ризики. За необхідності юристи конкурентів або рейдерів зможуть знайти масу зачіпок, щоб попсувати нерви такому землевласнику. І тому ціна землі за такими схемами не є справедливою. У програші, по суті, залишаються обидві сторони: і продавець, котрий отримав занижену вартість ділянки, і покупець, який не захищений юридично. Тож ситуацію необхідно виправляти...

Голова Комітету також проаналізував структуру сільгосппідприємств, які обробляють землі.

– Ми умовно поділили діючі підприємства, які подають звітність, на три категорії, – поінформував Микола Сольський. – Перша – це підприємства до тисячі гектарів. Друга – від 1 до 10 тисяч. Третя – від 10 тисяч. На першу групу припадає майже 35 тисяч господарств, які обробляють приблизно 23% всіх сільгоспземель. На останню групу – десь 180 підприємств, які обробляють приблизно 20% земель. Найбільшою групою, стабільною за останні 7-10 років, є середня – майже 5 тисяч підприємств, що мають в обробітку понад 50% земель. І ці підприємства в основному займаються вирощуванням зернових або технічних культур.

Найбільше розчаровує той факт, що під садівництво, ягідництво, виноградарство та інші багаторічні насадження використовується все менше гектарів. І виною цьому, на думку багатьох, є саме відсутність прозорого ринку земель. Не буде господар на орендованих гектарах, без права власності на землю, закладати багаторічні насадження, вкладатися у полив та іншу необхідну інфраструктуру, у ті галузі, які потребують довготривалих інвестицій. Хоча такі люди є, їм треба віддати належне, цим сміливцям, їх небагато.

Що повинна мати на меті земельна реформа? Має бути забезпечення найефективнішого використання основного природного багатства українського народу – землі. Що це означає?

По-перше, земельна реформа має бути про те, щоб кожен, хто вміє і хоче обробляти землю, але її не має, міг землю придбати або взяти в оренду, та кожен, хто з якихось причин не може чи не хоче працювати на землі, але має її у власності, міг її продати або здати в оренду за справедливою ринковою ціною.

По-друге, від земельної реформи мають отримати користь ті, хто на цій землі розташований: територіальні громади сіл та селищ. Для цього територіальним громадам, підкреслюю, не лише об'єднаним, має бути повернуто право самостійно розпоряджатися землями. Саме місцевим громадам видніше, що краще із землею робити і як з найбільшою користю спрямувати отримані від цього кошти.

По-третє, держава має отримувати прибуток за рахунок сплачених сільгосппідприємствами податків. Тому є зацікавленість у тому, щоб землю обробляв ефективний господар. Інструментом, у тому числі для досягнення цієї мети, є створення прозорої законодавчої бази для обігу земель. Тобто переведення існуючого «сірого» ринку в зрозуміле правове поле.

Микола Сольський нагадав, що у прийнятому парламентом за основу законопроекті про обіг землі до другого читання найбільш дискусійними є два питання. Перше – це участь іноземців серед засновників українських юридичних осіб, які матимуть право придбавати землю.

Друге питання – це концентрація земель. Запропонована норма про обмеження, справді, сильно дискусійна.

Законопроект має також важливі норми, які дозволяють фермерам без аукціону в той час, коли вони будуть вважати це за необхідне, викупити надані їм у постійне користування чи на праві довічного успадкованого володіння земельні ділянки з розстрочкою і за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці.

Проте значна частина присутніх на слуханнях категорично не погоджувалися з позицією парламентської більшості. Так, голова селянського фермерського господарства «Вікторія», депутат Вінницької обласної ради Сергій Лановик звернувся до представників влади із запитанням:

– Як ви думаєте, оті люди, які сьогодні стоять на вулиці і мерзнуть, вони приїхали сюди чому? Захищати свій бізнес? Ні, помиляєтесь. Вони приїхали сюди захищати суверенітет української держави.

Насправді питання землі, кожен із нас розуміє, це не питання тільки моє особисте як фермера – це питання існування держави в цілому. Тобто нас сьогодні хочуть просто повести іншим шляхом, кажучи, що це фермери не хочуть новозмін. Ми за реформу. Але ми за те, щоб ця реформа не знищувала нас, а робила сильними.

Ми сьогодні, їдучи сюди, хотіли почути конкретні якісь пропозиції. Але, вибачте, знову ж таки, на превеликий жаль, в черговий раз лунали обіцянки, нічого конкретного не було: ми зробимо, ми приймемо, ми скасуємо, ми підтримаємо. Але конкретно нічого не почули.

Я пропоную відкликати цей законопроект як недолугий, законопроект, який суперечить інтересам українського народу, Конституції України і загрожує суверенітету держави в цілому… Сьогодні розумні люди – аграрії, громадські організації, економісти, юристи напрацюють нормальний потрібний суспільству законопроект. І тоді його буде потрібно приймати.

Я взагалі не розумію, яким чином сьогодні можна ухвалювати те, чого немає. Ви дійсно пішли попереду воза: спочатку приймати, а потім проводити референдум з приводу дозволяти-не дозволяти, далі – вносити зміни. Але зазвичай: спочатку обговорюють, а потім приймають, і люди розуміють, що вони ухвалюють.

Я хочу сказати про те, що я фермер з 1992-го року. В 1992-му – це перші фермери, які брали землю в постійне користування… по 20 гектарів. Я не нажився, у мене в користуванні 150 гектарів. І я не розпайовував свою землю. Я вважав і вважаю досі, земля – це багатство нації, вона повинна переходити від одного покоління до іншого. Якщо хтось має купувати пайову землю, то виключно тільки держава. Тим паче, що сьогодні йде окупаційна війна в країні. Тим паче, немає справедливої судової системи… Тут молодий чоловік розповідав, що фермери обманюють пайовиків і платять їм копійки. Не вірте! Це неправда! На Вінниччині платять сьогодні 200 і більше доларів за гектар орендної плати, – поінформував присутніх Сергій Лановик.

Голова СТОВ «Агрофірма «Маяк» Герой України Микола Васильченко, виступаючи, за його словами, «за дорученням сільгоспвиробників і аграріїв-героїв України, а їх десь 52 на сьогоднішній день», категорично заявив: «Ми не можемо допустити, щоб проект закону про продаж землі було прийнято у другому читанні. Маємо зупинити наших земельних безумців, бо йдеться про набагато глибше. Зараз, як ніколи, постало питання: Україні бути чи не бути? Це каже Герой України...».

На думку Миколи Васильченка, із запровадженням купівлі-продажу агрогектарів Україна перейде в іноземне рабство. Він розповів, що успішно можна господарювати і на державних землях. Як приклад, навів господарство, яким вже 40 років керує на Черкащині. Він запросив народних обранців завітати до цього агропідприємства і на власні очі побачити сучасне виробництво, куди вкладено «тільки за 14 років майже мільярд гривень. Це американська техніка, кнопки – комбайни вже без механізатора роблять, поливні установки. Півтори тисячі гектарів державної землі нині на американській поливній установці!».

Керівник успішного сільгосппідприємства «закликав відхилити той ганебний законопроект», «бо продати землю – це продати державу, яка називається Україною».

Фракцію «Батьківщина» (її очолює Юлія Тимошенко, яка заявила про свою категоричну незгоду запровадження купівлі-продажу сільгоспгектарів у запропонованому вигляді) на слуханнях представляв і народний депутат Вадим Івченко. Зрозуміло, що його позиція була категоричне «Ні!».

Вадим Івченко, зокрема, наголосив: «Інколи ловлю себе на думці, що саме режисери, і навіть не сучасності, можуть доволі влучно передати атмосферу того, що сьогодні відбувається в країні. (Його промові передували кадри з відомого фільму «Іван Васильович змінює професію». Сюжет, де про Кемську волость... – Г.К.) Продовжуючи цю тему, кажу словами класика – НЕ ВІРЮ! Не вірю тим людям, які хизуються Оксфордами і Кембріджами, і не пишуть у своїх автобіографіях, що вони з маленьких містечок навіть не з самих багатих областей… Які не шанують нашого вчителя… Не вірю тим, хто мають сотні тисяч гектарів землі, мільйони в своїх кишенях і говорять про те, що іноземець – це благо для нашої землі.

Не вірю тим, хто розпочинає нове будівництво і руйнує хату, де живе його родина…

Зараз маємо останній шанс зупинити тих, для кого Україна не є рідним домом.

І ті депутати, які голосуватимуть за ці закони (якими передбачається продаж української землі) – запускають руйнівне протистояння по всій країні. І я хочу їм нагадати, хай завжди пам'ятають тих індіанців, яких загнали в резервації і годують с подачок. Чи такі долю ми хочемо для майбутнього українського покоління?»

Наскільки напруженою була того дня ситуація у сесійній залі, можна зрозуміти за емоційним виступом Степана Хмари. Народний депутат кількох попередніх скликань вийшов на трибуну під завісу слухань. Він пояснив, що не планував виголошувати промову, але накипіло. І що треба припинити цю земельну вакханалію і в сесійній залі, і в країні. Спіч Степана Ільковича друкуємо, як кажуть, «без купюр».

Директор з юридичних питань агропромислового холдингу «Астарта-Київ» Лілія Тімакіна представляла інтереси потужних компаній, які обробляють в Україні десятки і навіть сотні тисяч гектарів. Саме щодо таких виробництв часто лунають звинувачення у латифундизмі та виведенні отриманих від врожаювання грошей за кордон. Мовляв, від них усе зло, бо концентрують у своїх руках значні площі, на яких запроваджується інтенсивне землеробство, що не потребує великої кількості робочих рук. У результаті, на селі панує безробіття, а маленькі фермери не витримують конкуренції. У своїй сповненій емоцій промові директор з юридичних питань спростувала такі звинувачення.

Лілія Тімакіна: «Говорю від 10-тисячного колективу наших підприємств, від агропромислового холдингу, який створений 25 років тому українцями, коли величезна кількість земель у країні не оброблялася взагалі. Тоді, коли село лежало. Говорю від агрохолдингу, де нині працює 10 тисяч чоловік, сплачуються всі податки до копієчки прозоро і вчасно. Тільки 1 мільярд 890 мільйонів сплачено податків у 2019 році. І ми маємо право так само заявляти свою позицію поряд з тими крикунами, які не дають до бюджету жодної копійки.

На прикладі «Астарти» розкажу, що таке іноземний холдинг, яке це «зло». Дійсно, 13 років тому у нас з'явились іноземні інвестори. За час роботи з іноземним капіталом наше підприємство проінвестувало в основні засоби 630 мільйонів доларів, в соціальні програми – 21 мільйон. Це публічна інформація. Жодної копійки не сплачено дивідендів на сьогодні й жодної копійки не виведено за кордон! Це інформація, яку можете знайти у всіх звітах, що публікуються 13 років поспіль відповідальним сільгоспвиробником.

Завдяки іноземним інвестиціям відбудували «Глобинський переробний завод» – це 300 робочих місць, біоенергетичний комплекс. Модернізували цукрові заводи, які перебувають у власності нашого підприємства.

Земля, дійсно, має належати тому, хто її обробляє... Ми проти протистояння з фермером. Сьогодні фінансуємо фермерів і просимо їх вирощувати продукцію для наших потужностей. Якщо не матимемо землі й можливості викупити в логістичній залежності землю біля наших підприємств, вимушені будемо звільнити 4 тисячі працюючих!»

Директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Юрій Лупенко зазначив, що свою позицію науковці вже не раз доповідали у цій залі. Закріплена у законодавстві мета земельної реформи полягає у формуванні багатоукладної сільськогосподарської економіки. Необхідно створити потужний середній клас на селі у вигляді сімейно-фермерських господарств.

– Досягти цієї мети можна лише шляхом поетапного запровадження обігу сільськогосподарських земель, – наголосив промовець. – Спочатку для селян – фізичних осіб, безпосередньо зайнятих у сільському господарстві, ті, які проживають у сільській місцевості, а вже потім через три-п'ять років для всіх інших покупців, включаючи і юридичних осіб. Адже навіть багатий селянин не виграє аукціон у середнього підприємства, юридичної особи. Підтвердження: торік грошові доходи одного сільського домогосподарства становили 95 тисяч гривень, а одного сільгосппідприємства – більш як 140 мільйонів. Хто виграє цей аукціон – питання риторичне.

Друге. Ми підтримуємо виділення пільгових кредитів для придбання землі, але виключно для сільських жителів – потенційних фермерів... Тож разом з обігом треба створювати земельний іпотечний банк, який має підтримати високу вартість нашої землі.

Стосовно власності на земельну ділянку для іноземців, у нас є компромісний варіант. Як тільки Україна стає членом Євросоюзу, автоматично відкривається доступ фермерів ЄС до нашої землі.

Голова Комітету земельного права Асоціації адвокатів Віктор Кобилянський, звертаючись до учасників слухань, зауважив, що «сьогодні побачив кардинальні позиції. Перша – давайте підтримаємо, друга – взагалі відхилимо всі законопроекти, не будемо це розглядати. І зовсім мало пропозицій – давайте щось змінимо в законопроектах.

От найбільш активна частка аудиторії виступає проти запровадження ринку землі. Хочу розглянути, які будуть варіанти.

Варіант перший. З цієї трибуни звучало, що монобільшість може продавити цей законопроект. Тобто наші парламентські слухання не дадуть ефекту.

Варіант другий. Вони дадуть ефект, дадуть ефект – протести, які зараз під Радою, і законопроекти дійсно будуть зняті з розгляду. Ми залишимося в тому ж стані, в якому є.

Можливо, когось він влаштовує, але що ми маємо по факту? У нас іде реформа не тільки за цими законопроектами. Нагадаю, що об'єднані територіальні громади отримують додаткові землі з державної власності в комунальну. Щоправда, зараз в Держгеокадастрі, в Київській області кажуть, що вже немає на це грошей – на переоформлення. Землі колишньої колективної власності також перейшли у власність комунально-територіальних громад. Чи можуть вони ними ефективно сьогодні розпоряджатися? Проблем дуже багато. Але, вибачте, ще менш ефективно розпоряджається ними Держгеокадастр...

Чого б ми хотіли від авторів законопроекту, передусім від депутатів профільного парламентського комітету?

Жодного слова не прозвучало, які будуть механізми продажу державних чи комунальних земель. Складається враження, що якщо законопроект буде прийнятий в такому вигляді, завтра можна розпродати все: державне, комунальне...

У наших умовах продаж державних і комунальних земель без запобіжників, передусім антикорупційних, від нерозумності сільського голови, який може бути не землевпорядником, не економістом, не юристом, не дасть позитивного ефекту.

Тому максимум уваги на проблеми відчуження державних, комунальних земель – це база для майбутнього...»

Галина КВІТКА